IЗРАЇЛЬ

 

VVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVV

   Яків, ім'я якого означає «той, що дає підніжку», обдурив свого брата двічі і тому мав залишити свій дім (Бут 25.29-34, 27.5-29, 33.36,41-45).

   Але Господь не покидав його і привів назад через 20 років (Бут 26.10-15, 31.3,41).

   Перше, що він став робити після свого повернення - це шукати примирення зі старшим братом за допомогою подарунків (Бут 32.3-20).

   Яків молився Господеві і плакав перед ангелом (Ос 12.4-5). Він просив благословення, або прощення своїх гріхів (Бут 3.24-29, Дії 3.26).

   Внаслідок того, що він шукав примирення зі своїм братом і просив благословення, або прощення гріхів, ім'я його стало ІЗРАЇЛЬ (Бут 32.28). Отже, це таке ім'я, яке Господь дає всім тим, хто шукає примирення з усіма людьми та прощення своїх гріхів.

   12 синів Якова називали Ізраїлем, або Ізраїлевими синами (Вих 1,1-5).

 

   Але Господь не вважає Ізраїлем усіх, що походять від Ізраїля фізично (Рим 2.28, 9.6-7), а тільки ВІДРОДЖЕНИХ людей (Рим 2.28-29, Іван 1.47).

   «І обріже Господь, Бог твій, серце твоє і серце потомства твого, щоб ти любив Господа Бога твого від щирого серця твого і від усієї душі твоєї» (Повтор 30.6).

 

   Закон Божий написаний у серці істинного Ізраїлю (Єр 31.33-34, Іс 57).

   Субота є ознакою між Богом і тими, кого Бог освятив :

   «І нехай зберігають Ізраїлеві сини суботу, святкуючи суботу в ваш рід, як заповіт вічний; це знамення між Мною та Ізраїлевими синами на віки, бо в шість днів створив Господь небо і землю, а в день сьомий спочив» (Вих 31.16-17).

 

   Новий Завіт укладається з Ізраїлем: з тими, гріхи яких були прощені і в серцях яких був написаний Закон Божий (Єр 31.33-34, Євр 8.8-10).

   Але так як народ юдейський відкинув Христа і розіп'яв його, то Господь відкинув його і більше не вважає Своїм народом :

   «Пилат каже їм: Чи розпну вашого Царя? Первосвященики відповідали: НЕМАЄ У НАС ЦАРЯ, КРІМ КЕСАРЯ» (Іван 19.15).

   «Забереться від вас царство Боже, і дасться народові, що приносить плоди його» (Матв 21.43).

 

   Коли юдей чи язичник щиро звертається до Бога, він стає членом справжнього дому Ізраїлевого за Новим Завітом (Рим 11.11-27, Єр 31.33-34).

   Навернені юдеї та язичники дотримуються суботи, яка є печаткою Божою, і після хреста.

   І в духовному Ізраїлі ідолопоклонство означає відпадання (Гал 4,8-9).

   Тільки цей Ізраїль увійде «на святу гору» - до Нового Єрусалиму (Об'явл 21. 12,24).

 

   Слово Боже подібне до світла, що вказує на шлях життя (Пс 119.105,130; 2 Пет 1.13). Віруючі в нього називаються синами світла і світлом світу (2 Кор 4.6, Єфес 5.8, 1 Фес 5.5).

   Бог наказав, щоб сини світла світили (Іс 60.1-3, Матв 5.16). Він визначив Ізраїлю бути царством священиків, щоб давати світло істини навколишнім народам (Іс 19.5-6, Іс 42.6, Пс 97.3).

 

   Храм був місцем поклоніння всім людям і народам, куди вони повинні були приходити в певні для цього дні (Іс 56.3-7, 1 Царiв 8.41-43).

   Коли Ізраїль перебував на висоті своєї слави, під час царювання Соломона, до Ізраїлю приходили навчитися мудрості та пізнання представники всіх народів (1 Царiв 8.41-43, 10.23-25).

 

   Від Авраама до Христа всі оточуючі народи отримували пізнання про істинного Бога та поклоніння Йому від ізраїльтян.

   Духовний Ізраїль у Новому Завіті має від Бога те саме призначення: БУТИ ДУХОВНИМИ ВЧИТЕЛЬЯМИ, «стовпом і утвердженням істини» (1 Тим 3.15) і проповідувати Євангеліє всьому світу (1 Петр 2.9; Матв 24.14, 28.1).

 

   Ізраїль був відведений у полон тому, що порушив Закон Божий, впав у ідолопоклонство і відкинув свідчення пророків.

   Феглафеласар, цар Асирійський, відвів у полон два з половиною коліна в 740 до н.е. (2 Царів 15.29, 1 Хрон 5.26). У 721 р. ассиріяни взяли Самарію і відвели решту з десяти колін у полон (2 Царів 17.5-27, 18.9-12).

   У 606 р. Навуходоносор обложив Єрусалим і в 568 р. зруйнував його і таким чином поклав край царству Юдейському. З 606 року починається 70-річне полонення (2 Царів 24.1-6, Дан 1.1-3, 2 Хрон 36.11-17).

 

   У всі віки в Ізраїльському народі були люди, які не відпадали від істини; вони називалися «залишком» (1 Царів 19.10,14,18; Іс 1.9, 10.20-22; Мих 5.6-7; Рим 11.2-5).

 

   Господь через пророків обіцяв повернути Ізраїльтян у Свою країну (Єр 25. 11-12, 29.10; Дан 9.1-2,25; Іс 44.26-28).

   Наступні перські царі дозволили і допомогли їм повернутися до своєї країни і відновити Єрусалим :

       Кір - 537 р.

       Дарій - 519 р.

       Артаксеркс - 457 р.

 

 

   Під час посвячення були принесені жертви за кожне з 12 колін, що доводить, що від кожного коліна були представники при посвяті (Езд 6.14-22, 8.35; Неєм 7.73).

 

   Це було перше збирання залишку - вірних Ізраїлю, що перебувають у полоні.

 

   Після розп'яття Христа юдеї були відкинуті Господом як його народ. У 70 р. н. Єрусалим був зруйнований римлянами, а юдеї на виконання пророцтва були розпорошені по всіх народах. «І розсіє тебе Господь…» (Повтор 28.64 - умовне пророцтво, залежне від поведінки людей).

 

   Після того, як юдеї відкинули Христа, Євангеліє було проповідане язичникам, які приймали його з радістю (Дії 13.45-48, 15.3,7,12-19). Навернені з язичників були прийняті як істинний Ізраїль Божий (Дії 15.7-11; Рим 2.28-29, 11.11-26; Єфес 2.18-19).

   Відпалий Ізраїль (юдеї та інші) через віру в Христа і відродження може бути ПРИЙНЯТИЙ ЗНОВУ в число істинного Ізраїлю Божого (Рим 11.1,23-24 ; 2 Кор 3.15-16). Невіруючі ж юдеї (тілесні), що не приймають Євангелія Христа, НЕ ВВАЖАЮТЬСЯ дітьми у Бога і не входять до істинного Ізраїлю (Іван 6.39,44; Рим 2.28, 9.6-8).

 

   144000 (символічне число) - це християни, тому що вони «раби Божі» і «слідують Агнцеві» (Об'явл 7.1-4, 14.15).

 

   Таким чином, ВЕСЬ ІЗРАЇЛЬ ( юдеї та язичники ) ВРЯТУЄТЬСЯ ( Рим 11.23-27, Матв 21.43). Духовний Ізраїль, вірний Богу, у Новому Завіті називається «залишком» (Рим 9.27-29, 11.2-5; Об'явл 12.17).

 

   Писання вчить, що буде ДРУГЕ ЗБИРАННЯ Істинного Ізраїлю Божого (Іс 11.1, Мих 4.6-8, Соф 3.10-20).

   Воно відбудеться при ПЕРШОМУ ВОСКРЕСІННІ, коли праведники померлі та живі будуть зібрані при другому пришесті Христа (1 Фес 4.11-17, Матв 24.31, Єз 37.12-18, Мих 4.6-8). Їх візьмуть туди, де Христос приготує їм місце (Іван 14.1-3, 1 Фес 4.14-18).