ЖЕРТВА

 

ЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖ

 

 

   Незабаром після падіння людини було відкрито план порятунку людини за допомогою «насіння жінки» (Бут 3.15, Гал 3.16).

   Щоб виконувати цей план, Христу довелося померти за грішників (Іван 1.29, 2 Кор 5.21, 1 Петра 3.18, Об'явл 13.8).

 

   Господь вимагав від віруючих, каючих грішників показувати свою віру ЖЕРТВОЮ ЗА ГРІХ, бо віра без діл мертва (Євр 11.6, Як 2.14-20).

 

   Тільки чисті жертви, без пороку, були угодні Богові. Вони служили прообразом Христового характеру, чистого і безгрішного (Бут 8.20, Лев 4.8). Звідси випливає, що закон, який відрізняв чистих тварин від нечистих, був відомий з часу падіння людини (Бут 7.2, Лев 11.1-23).

 

   Спочатку жертва за гріх приносилася на особливому жертовнику (Бут 8.20, 12.7-8), а після виходу Ізраїлю з Єгипту вона приносилася на жертовнику при святилищі (Лев 4.1-7). Розкаяний грішник повинен бути покласти свої руки на жертву за гріх, сповідати свій гріх (Лев 16.21, 4.4) і після цього вбити її. Тоді його гріхи прощалися йому, і він примирявся з Богом (Лев 24.27-31).

 

   В Ізраїлі ще були особливі жертви :

- за гріх священика (Лев 4.1-5)

- за гріх суспільства (вiрш 13-15)

- за гріх начальника (вiрш 22-26)

- за гріх народу (вiрш 27,28,32,33)

   Гріхи священика і суспільства приносилися до святилища за допомогою крові жертви за гріх, якою кропили перед завісою (Лев 4.3-6,14-17).

   Гріхи начальника і народу переносилися до святилища священиками, які їли м'ясо жертви за гріх на святому місці (Лев 4.23-25,28-30).

 

   Крім жертви за гріх, Ізраїль повинен був приносити інші жертви, а сааме :

а) різні жертви цілопалення (Лев 1.1-3,10,14)

б) жертви хлібного приношення (Лев 2.1-2), принесення початків (вiрш 12), вилив вина (Лев 23.13)

в) різні жертви мирні (Лев 3.1, 6.7, 12)

г) жертва повинності (Лев 5.15, див. Матв 5.23-24)

 

   Щоденне жертвопринесення складалося з ягня з хлібним приношенням і виливом, що приноситься вранці та ввечері (Чис 28.3-8).

   Щосуботи приносили двох ягнят з хлібним приношенням і виливом, вранці та ввечері (Чис 28.4,9-10).

   Особливі жертвопринесення були потрібні під час новомісячних, річних свят та річних субот (Чис 28.11-31).

   У різних випадках Господь посилав вогонь з неба на знак схвалення цього (Лев 9.24, 2 Пар 7.1, Бут 4.4).

   Прибульці і язичники, які бажають служити істинному Богу, повинні були підкорятися тим же законам про жертвопринесення (Чис 15.27-31, 1 Сам 8.41-43 ,Мал 1.11).

   Закон про жертвопринесення був записаний у П'ятикнижжя.

   Цей закон припинився тоді, коли Христос - ІСТИНА ЖЕРТВА - помер на хресті :

   «І затвердить заповіт для багатьох один тиждень, а о половині тижня припиниться жертва і приношення» (Дан 9.27).

   «Він узяв його з-поміж середовища і прибив до хреста» (Кол 2.14).