++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++
Після 313 р. католицька церква стала державною. Главою церкви був оголошений римський єпископ (папа). У цей час до церкви проникають обряди і постанови, яких немає в Біблії:
- святкування неділі замість суботи (указ Костянтина 321 р., Лаодикійський собор 364 р.)
- іконопошанування (остаточно затверджено 787 р.)
- порядок богослужінь, літургія Василя Великого (370 р.)
- хресне знамення (360 р., затверджено 680 р.)
- поклоніння діві Марії та «святим» (715 р.)
- золоті ризи священиків (600 р.)
- запалювання свічок навіть у час денний ( 545 р.)
- звичай молитися на схід (532 р.)
- кроплення водою (682 р.)
- кадіння фіміамом (337 р.)
Католицька церква спочатку була єдиною. Але в 395 році Римська імперія була розділена на Західну та Східну.
Центр Заходу - Рим під керуванням папи
Центр Сходу - Константинополь під керуванням кесаря (він став столицею ще 330 р. - з цього і почався поділ церкви)
Східною церквою наприкінці V століття став керувати сам імператор, а папа мав вплив лише на Захід (він сам був надто далеко, щоб імператор керував ним; той і інший у своїй вотчині об'єднував політичну та духовну владу).
Різниця у філософії:
Захід - більш практичний, але не цікавлячийся богослов'ям (тлумаченням догматів)
Схід - займався вирішенням богословських проблем у філософському дусі
Інші відмінності:
Захід Схід
1. Духовенству заборонено 1. Дозволено шлюби «білого» духовенства
одружуватися (не прийнявшого чернецтво)
2. Священикам дозволялося голити бороду 2. Священики мали носити бороду
3. Вважав латинську мову найголовнішою 3. Вважав головною (особливою) грецьку мову
4. Додав до Нікейського символу віри те, 4. Вважає, що Дух походить тільки від Отця
що Святий Дух виходить «Від Сина» в ім'я Сина (Іван 14.26; 15.26)
5. Відстоював поклоніння іконам, статуям 5. Вигнав поклоніння статуям, але залишив
і хрестам ікони (суворий канон) та хрест
Крім того, із самого початку були суперечки з приводу дати святкування Великодня.
У IX столітті значний внесок у східну церкву зробили брати Кирило (у світі Костянтин) та Мефодій із Салонік. Вони винайшли нашу азбуку і переклали Біблію слов'янською мовою, також викладали в слов'янських училищах і проводили богослужіння слов'янською мовою (Папство ж вважало, що служити Богу можна тільки на трьох мовах: єврейському, грецькому та латині).
Звернення слов'ян: 864 р. - Болгарія хрещена за царя Бориса; 965 р. - хрестилася княгиня Ольга, а 988 року її онук Володимир хрестився і хрестив Київську Русь.
В середині IX століття папа Миколай I спробував вплинути на призначення глави восточних церков - патріарха Константинопольського (папа височів над усіма патріархами). Але візантійці обурилися на це.
У середині XI століття патріарх Михайло звинуватив католиків за те, що використовують для причастя прісний хліб (Вих 13.6, Матв 26.26). Папа Лев IX послав до Візантії кардінала Гумберта та інших легатів для вирішення спору, але це не допомогло.
16 липня 1054 римські легати поклали на вівтар кафедрального собору святої Софії у Константинополі грамоту про відлучення патріарха та його послідовників. Патріарх у відповідь предав анафемі папу та його ієрархію ( Ця анафема (взаємна) була відмінена 7 грудня 1965 року Павлом VI та Афінагором).
З цієї миті східна церква стала незалежною. Обидві церкви претендували на назву «католицька (вселенська) церква», але оскільки ця назва утвердилася за Римом, то східна церква стала називатися православною (тобто правовірною).
До XIV століття у православній церкві особливих змін не відбулося, як у доктринах, і у діяльності. Після 1453 року, коли був захоплений турками Константинополь, він втратив значення, і лідерами православ'я стали російські патріархи. На розвиток російської церкви також вплинуло татарське ярмо ( 1237-1480 ), коли Московія була відрізана від Константинополя. Після 1453 резиденція митрополита перенесена з Києва до Москви (подалі від Константинополя, ближче до царя), і митрополит став залежати від впливу світської влади. Незабаром було обрано «митрополита Московського і всієї Русі». В 1589 Російська православна церква стала національною церквою (патріархатом). Москва була оголошена третім Римом (1 - Рим, 2 - Константинополь).
Потім у російській церкві стався розкол. Після 1650 р. патріарх Нікон увів хрещення трьома пальцями замість двопалого. Тут виник рух проти цього на чолі з Авакумом (старообрядці, яких потім переслідували, а Авакум був спалений як єретик).
У 1722 р. Петро I реформував управління церкви. Коли помер патріарх Афанасій, Петро заборонив обирати нового патріарха, а поставив над церквою Священний Синод, яким керувала цивільна посадова особа, підпорядкована царю. Так були злиті церква та держава. Це тривало до 1917 року.
РПЦ відрізняє антисемітизм як відвертий, так і прихований. У церкві поступово зростала ненависть до євреїв (вони забули, що євреї становили основу, стовп першої Церкви). У конституції Пилипа Орлика державною вірою оголошено православ'я і відзначено шкоду всіх інших вір, особливо «облудного» юдаїзму. На початку XX століття була сфабрикована так звана «справа Бейліса» про вбивство українського хлопчика, в якому звинуватили євреїв, які нібито «кладуть у великодню мацу кров православну» (Бут 9.4, Лев 3.17). У 1905 р. утворено «Союз російського народу» (Союз Михайла Архангела), спрямований проти соціалістів та євреїв. Приблизно тоді почалися погроми. Нещодавно було створено товариство «Пам'ять», що продовжує чорносотенні традиції. У 1990 році був по-звірячому вбитий Олександр Мень (єврей і реформатор у православ'ї), якого лідер «Пам'яті» Васильєв називав «небезпечним єретиком».
У 1917 р. комуністи захопили владу у Росії. Вони своїм декретом відокремили церкву від держави і знову дозволили обирати патріарха. У 1917-1923 році були гоніння на РПЦ: конфіскація церковного майна, позбавлення духовенства права голосу, заборона релігійного навчання. У 23-28 рр. прямі гоніння змінилися атеїстичною пропагандою (проведення антирелігійних карнавалів, утворення Союзу войовничих безбожників, дискредитація церкви). Але це не здобуло успіху. Тоді Сталін у 1928–39 рр. пустив у хід радикальні заходи: заборона служб, закриття (і знищення) церков та монастирів (~10%, не відновлені до цього дня). Тільки 1929 р. 1400 храмів закрито й перероблено для світських потреб (клубів, спортзалів і т.п.). На місці храму Христа Спасителя хотіли збудувати Палац Рад, але так і не збудували. Багато священиків стали агентами органів (ГПУ - НКВС - КДБ) і доносили на парафіян. Все ж таки до 1937 р. половина населення Росії зберігала віру в Христа. Тоді були припинені карнавали та викладання атеїзму у школах. У 1941 р. церква підтримала радянський уряд під час війни і домоглася віротерпимості, але не повної свободи.
У 1988 році картина змінилася. З нагоди 1000-річчя хрещення Русі уряд Горбачова призначив його всенародне святкування. Горбачов зустрічався із патріархом Піменом і влаштував розкішний концерт духовної музики у Кремлівському Палаці З'їздів, де збиралася на свої форуми компартія та влаштовувалися урочисті засідання. Дехто став цитувати «Дан 12.1» і до слова «Михайло» додавати слово «Мічений» (Горбачову ми зобов'язані свободою совісті). Після цього і протестанти отримали свободу. 25 грудня 1989 перший протестантський проповідник (Роберт Шуллер) виступив по Центральному телебаченню. У 1991 р. перший президент Росії Єльцин був благословлен патріархом.
Сучасне православ'я йде на зближення з іншими церквами. У 1965 р. вони помирилися з Римом, але продовжують звинувачувати католиків у єресі. Вони також намагаються втисняти протестантів. У 1993 р. у Держдумі Росії пройшов закон про релігії, де відведеться провідна роль православ'ю, а протестантів обмежують у правах (вони злякалися «навали» проповідників із Заходу). Нині у православ'ї вийшов розкол; в Україні існує 3 православні церкви - Московський патріархат, Київський патріархат та автокефальна церква. Правителі, бачачи значення церкви, «заігрують» з нею - ходять у храм, присягають на Біблії, зустрічаються з духовенством. Православна церква й досі вселяє огиду до протестантських церков.
Те, що відбувається зараз із православ'ям та іншими церквами, вказує на останнiй час. Це їхнє зближення та співробітництво з державою (Об'явл 13.11-17). Необхідно пильнувати і молитися про злиття Святого Духа (Йоїль 2.23-32).
Комментариев нет:
Отправить комментарий