ЛЮБОВ

 

VVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVV

 

 

   У посланні до Галатів 5.22-23 згадуються плоди Святого Духа, всього дев’ять. Павло каже, що це основні ознаки духовності, які вказують на те, що людина є християнином. Хто вважається членом церкви і немає цих плодів, той у списках лише у церкві на землі, але не у книзі життя. «По плодах пізнаєте їх» (Матв 7.16).

   У перерахуванні на першому місці ЛЮБОВ, і з неї починається розвиток всього іншого. Що це таке?

   Не просто посмішки, цілування, олійні слова. Словник каже: це «сердечна самовіддана прихильність до чогось або до когось». Таке приходить до нас і походить від нас. Любов буває різна, наприклад, до речей.

   Християнська любов є ознакою учнівства (Іван 13.35). Це найкраща «реклама», на це люди відразу звернуть увагу. І це так, тому що в наш час справжня любов - це велика рідкість.

   Немає таких шкіл, де навчають любові. Тим не менш, це слово згадується в Біблії близько 400 разів. Святий Дух хоче, щоб у християнах розвивалося це почуття.

   Ісус на запитання законника, який добре знав Писання, але спокушав Його (Матв 22.35-40), про те, яка найбільша заповідь у законі, відповів: «ЛЮБИ Бога і ближнього». Але це не означає, що Десять заповідей не потрібні. Вони є відображенням любові, і їх дотримання лише за буквою, а не за духом, не приймається Богом. Ті, хто так чинить - це «сухі законні беззаконники».

   Іван 4.24 - Богові треба поклонятися у дусі та істині. Неможливо, наприклад, розбирати персональну справу члена церкви за те, що він не має любові, бо на таку немає закону. Однак Бог запитає нас, у якому дусі ми дотримувалися заповіді.

   Про справжню любов ми прочитаємо у апостола Павла в першому посланні до Коринтян, розділ 13:

Вірш 1 - можна мати багато знань та умінь, бути відмінним проповідником, але без любові це нічого не дає. Таке може мати та зробити і атеіст, наприклад, записати промову на плівку, але в ній не буде Духа Божого.

Вірш 2 - можна мати величезну віру і знати усі пророцтва, але без любові в ній це порожнеча.

Вірш 3 - можна навіть віддати все, що маєш, і навіть життя, щоб показати свою відданість, але і це марно тому, хто не має любові, навіть якщо через це врятуються інші.

   На що здатна любов? Сказано у вірші 4 і далі :

«довготерпить» - це терпіння не на годину і не на місяць, а довжиною на все життя;

«милосердиться» - має миле серце, що випромінює доброту, шукає добрі справи та полегшення страждань інших;

«не заздрить, не звеличується, не пишається» - виявляє задоволеність, не дивиться зверхньо і не задирає ніс;

«не бешкетує» - скромний і не зловживає своїм становищем;

«не шукає свого» - не прагне вигоди і нагороди;

«не дратується, не мислить зла, не радіє неправді, а радіє істині, все покриває, всьому вірить, всього сподівається, все переносить» - ясно і без коментарів;

   ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПЕРЕСТАЄ, не має вихідних.

   Скасується «знання» (у вічності всі будуть освіченими), «пророцтва» (людина знову безпосередньо спілкуватиметься з Богом, і пророки не будуть потрібні) і «мови» (всі будуть говорити однією мовою, бо не буде Вавилона). А любов буде й у вічності. Бог говорить про це людям зрозумілою для них мовою, а не такими мовами, яких ніхто не знає. Сказано про відповідальність за кожне пусте слово, а не «блаженні ті, хто знає мови». І всі мови безглузді без любові.

   1 Івана 4.8 - БОГ Є ЛЮБОВ.

   У все вкладена любов: у творіння, у спасіння і навіть у покарання (Євр 12).

   То як і до кого виявляти любов?

   Павло пише, що любов має бути справжня без акторства.

   «Уникайте зла і робіть добро» (Пс 34.15). Цей принцип і є любов до Бога та до ближнього. А ближні - це всі люди. Це видно з притчі про самарянина з Євангелія.

   БЛИЖНIЙ - ЦЕ ТОЙ, ХТО ПОТРЕБУЄ НАШої ЛЮБОВІ.

   Любов не повинно бути «бартерною». На відміну від Старого Завіту, у Новому говориться «люби ворога». Навіть у Старому слід ненавидіти тільки тих, хто переповнив чашу терпіння, а не тих, хто покаявся (Іс 56).

   Коли Христос був приведений на Голгофу і розіп'ятий без провини, він уперше сказав: «Отче, вибач їм!» Він міг проклясти і мав на це право, але не зробив цього. Те саме сказав і Стефан, коли вбивали його (такими, як Христос, стали Його учні).

   Ніщо не може завадити нам любити. Навіть найважчі випробування та втручання демонів, тим більше не звичайні проблеми та образи. Ми повинні бути не лише споживачі, а й випромінювачі любові. Усі, а не лише служителі церкви.

   «Нема більшої любові, ніж покласти душу за друзів» (Іван 15.13). За благодійника, може, хтось і наважиться померти, а Христос помер за нас, коли ми ще були грішниками - за таких, як є (Рим 8). Він не пішов на смерть, дочекавшись нашого виправлення чи певних умов. Такими були «деякі з нас» (з віруючих) і є.

   Навіть якщо всередині церкви є недоліки, треба підходити до них з обережністю, як Христос. «Ціна умовляння є любов від щирого серця» (1 Тим 1.5).

   Викриття: «Якщо ти відчуваєш, що можеш померти за цього брата, тоді йди до нього і викрий його» (Е. Уайт). Навіть якщо не доведеться померти, це потрібно нам, щоб правильно судити, як Христос.

   Будемо перевіряти себе на предмет плодів Духа і любові, яка буде вічно. Щоб і про нас інші сказали: <наше ім'я> є любов.