СМЕРТЬ ТА ВIЧНЕ ЖИТТЯ

 

VVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVVV

 

 

   Тільки єдиний Бог має безсмертя, і тому людина не може бути безсмертною (1 Тим 6.16, 1.17).

   Людина смертна (Іван 4.14, 1 Кор 15.53) і тому вона повинна шукати безсмертя (Рим 2.7).

 

   Людина була зроблена з праху земного (Бут 2.7) і створена за подобою Божою - розумною істотою (Бут 1.26-27).

   ОДНАК З ЦЬОГО НЕ випливає, ЩО ВОНА БУЛА СТВОРЕНА БЕЗСМЕРТНОЮ, ВСЕМОГУТНЬОЮ І ВСЕЗНАЮЧОЮ, ЯК БОГ.

 

 

   ДИХАННЯ ЖИТТЯ (євр. «нешімат-а-хаім») було вдунуто в обличчя людини при створенні (Бут 2.7, Йов 33.4). Воно є і у тварин (Бут 7.22). У Старому Завіті ця фраза зустрічається 24 рази, і ніщо при цьому не вказує на безсмертя.

   ДУША (євр. «нефеш», 754 рази у Старому Завіті ; грецьк. «псюхе», 104 рази у Новому Завіті). Її має як людина, так і тварини, т.к. вони самі є «душею живою» (Бут 1.20, 24; 2.7). ТОМУ ДУША СМЕРТНА. «Душа, що грішить, помре» (Єз 18.4).

   ДУХ (євр. «руах», 377 разів у Старому Завіті ; грецьк. «пнейма», 385 разів у Новому Завіті) - ніде не сказано, що він безсмертний. Тварини також мають дух життя (Бут 7.15-22, Єкл 3.19-21).

 

   ПІДСУМОК : вищезазначені слова зустрічаються в Писанні всього 1644 рази, але виразів «безсмертна душа» і т.п. НЕМА.  Крім того, в Єз 18.4 та в інших місцях йдеться про її смертність.

   Вчення про безсмертну душу не біблійне, а язичницьке.  Походження - давній світ (Вавилон, Єгипет та ін.).  Джерела : Платон (427 -347 до н.е.), Оріген (185-254), постанова V Латеранського собору (1515).

 

   Дух життя, даний людині при створенні, залишає його пiсля смерті (Єкл 12.7, 3.19-21).

   Людина і тварини мають один і той самий дух життя, який залишає їх при смерті (Єкл 3.19-21).

 

   Що дух, або подих життя, не має свідомості сам собою, ясно з того факту, що дух ніколи ще не відкрив людині про своє свідоме існування до з'єднання з людиною при творінні і при народженні.

   Також немає більше доказу того, що той самий дух має більш свідомості після того, як він залишає людину за її смерті, ніж мав до з'єднання з людиною.

   Місце, куди йде дух при смерті людини, має бути те саме місце, звідки він приходить при воскресінні з мертвих, в той же час ми знаємо, що дух відлітає до Бога (розсіюється), а порох повертається в землю (Єкл 12.7).

 

   Біблія заперечує свідомий стан людини після смерті, бо «мертві нічого не знають» (Єкл 9.5, Пс 6.6).

   У смерті людина перестає мислити, любити, ненавидіти і славити Бога (Пс 146.4, Єкл 9.5-6, Іс 38.18).

   Мертві нічого не знають, як ті, які ніколи не жили (Йов 3.11-17, 10.18-19). Вони не знають і тих, хто продовжує жити на землі (Йов 14.20-21, Іс 63.16).

   Факт, що душа, дух і тіло перебувають у стані повної несвідомості під час покійного сну без снобачень, такі вони й у смерті, бо смерть порівнюється зі сном (Іван 11.11-14, Дан 12.2, 1 Фес 4.14-16).

 

   Відповіді на заперечення :

1. Обіцянка Христа, що розбійник буде з ним у раю, не доводить життя після смерті, т.к. Христос зійшов у рай до Отця через деякий час після ВОСКРЕСІННЯ (Іван 20.17-18).

2. Притча про багатія і Лазаря не вчить, що людина має свідомість після смерті, бо ТАМ НЕ ГОВОРИТЬСЯ ПРО ДУШУ АБО ДУХ, але йдеться про людей, які мають очі, язик і пальці. Завдання притчі - пояснити, що буде з праведними жебраками та з безбожними багатіями після суду.

3. «Розрішитися і бути з Христом» (Фил 1.23) виповниться, коли Павло отримає свою нагороду за другого пришестя Христа (2 Тим 4.6-8).

4. Те, що Павло говорить у 2 Кор 5.1-8 ( «вийти з тіла») виповниться, коли «смертне це одягнеться в безсмертне», під час першого воскресіння (1 Кор 15.42-44,54).

 

   Покарання нечестивих, як і нагорода праведників, БУДЕ ПІСЛЯ СУДУ (Об'явл 11.18, 22.12; Дії 17.31; Іван 12.48). Сатана і всі нечестиві зберігаються на день суду для покарання (2 Пет 4.9 , Юда 6). Вони не страждають до цього часу, бо не знають, що загинули, до настання цього великого дня (Матв 8.28-29, 7.21-2; Єкл 9.5 - «немає їм відплати»).

 

   Безбожні будуть спалені «вогнем невгасимим» (Матв 3.12, Марк 9.43-48). Він називається незгасним, тому що не згасне доти, доки є палаюче (Єр 17.27).

   Сатана і нечестиві будуть «мученими вічно» (Об'явл 20.10, 14.11). Вислів «вічно», «на віки» і «на віки віків» (євр. «олям», грец. «айон») часто застосовуються до цього життя довгим і коротким, наприклад: «І він залишиться рабом його вічно» (Вих 21.6) [поки живий].

   Звістка третього ангела :

   «Хто поклоняється звірові (і образу його) і приймає накреслення його на чоло своє або на руку свою, той питиме вино люті Божої, вино цілісне, приготоване в чаші гніву Його, і буде мученим у вогні та сірці перед святими ангелами та Агнцем, і дим муки їх буде підніматися ПОЖИТТЄВО, і «поки вони не згорять» не будуть мати спокою ні вдень, ні вночі ті, хто поклоняється звірові і образу його, і тих, що приймають накреслення імені його. Тут терпіння святих, які дотримуються Божих заповідей і віри в Ісуса» (Об'явл 14.9-12).

   Справжнє продовження вогню, який звернув Содом і Гоморру в попіл (Юда 7), буде лише «миттю» порівняно з нескінченним часом. Це і можна сказати про знищення безбожних після суду (2 Пет 2.6, Плач 4.6).

 

   Таким чином, слова «на віки», «вічно» і «на віки віків» мають значення нескінченності, якщо йдеться про предмети, ЯКІ НІКОЛИ НЕ ПЕРЕСТАНУТЬ БУТИ, і обмеженої тривалості, якщо застосовуються до предметів, які НЕ будуть існувати завжди.

 

   АД або ОЗЕРО ВОГНЕНЕ : в нього будуть кинуті безбожні, земля під їхніми ногами перетвориться на лаву, і там будуть спалені корінь (сатана) і гілки (безбожні) (Мал 4.1; Іс 34.8-9; Об'явл 20.9, 93). При цьому безбожні стануть, як би їх не було : «І не буде тебе» (Єз 18.4-20, Авд 15-16, Матв 10.28, Об'явл 21.4). Вони перейдуть у «шеол» (небуття).

 

   Після цього нове небо і нова земля займуть місце колишніх і там завжди буде правда (2 Пет 3.10,13; Об'явл 20.15,21.1-4; Мал 4.3).

   Нечестиві будуть мучитися деякі менш, деякі більш відповідно до своїх справ, однi битi багато, а iншi мало (Лука 12.47-48, Юда 15-16, Об'явл 20.12). Вони завжди будуть мертвими, отже, покарання їх, яке завдасть досконалого знищення, буде вічним (Матв 25.46).