ЖЕРТВА

 

@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@

 

 

   Незабаром після падіння людини було відкрито план порятунку людини за допомогою «насіння жінки» (Бут 3.15, Гал 3.16).

   Щоб виконувати цей план, Христу довелося померти за грішників (Іван 1.29, 2 Кор 5.21, 1 Петра 3.18, Об'явл 13.8).

 

   Господь вимагав від віруючих, каючихся грішників показувати свою віру ЖЕРТВОЮ ЗА ГРІХ, бо віра без діл мертва (Євр 11.6, Як 2.14-20).

 

   Тільки чисті жертви, без пороку, були угодні Богові. Вони служили прообразом Христового характеру, чистого і безгрішного (Бут 8.20, Лев 4.8). Звідси випливає, що закон, який відрізняв чистих тварин від нечистих, був відомий з часу падіння людини (Бут 7.2, Лев 11.1-23).

 

   Спочатку жертва за гріх приносилася на особливому жертовнику (Бут 8.20, 12.7-8), а після виходу Ізраїлю з Єгипту вона приносилася на жертовнику при святилищі (Лев 4.1-7). Розкаяний грішник повинен був покласти свої руки на жертву за гріх, сповідати свій гріх (Лев 16.21, 4.4) і після цього вбити її. Тоді його гріхи прощалися йому, і він примирявся з Богом (Лев 24.27-31).

 

   В Ізраїлі ще були особливі жертви:

- за гріх священика (Лев 4.1-5)

- за гріх суспільства (вiрш 13-15)

- за гріх начальника (вiрш 22-26)

- за гріх народу (вiршi 27,28,32,33)

   Гріхи священика і суспільства приносилися до святилища за допомогою крові жертви за гріх, якою кропили перед завісою (Лев 4.3-6,14-17).

   Гріхи начальника і народу переносилися до святилища священиками, які їли м'ясо жертви за гріх на святому місці (Лев 4.23-25,28-30).