ЗОЩЕНКО ПРО «IНДУЛЬГЕНЦIЇ»

 

ХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХ

 

 

Ось було дивно, коли церква почала продавати ордери на відпущення гріхів. Це вони ухильно назвали індульгенціями.

Ми, власне, не знаємо, як виникла ця справа. Ймовірно, було засідання збіднілих церковників, на якому, давлячись від здорового сміху, хтось запропонував цю сміливу ідею.

Якийсь там святий доповідач, мабуть, у сумних фарбах змалював грошове становище церкви.

Хтось там несміливо запропонував брати за вхід з тих, хто відвідує церкву.

Якийсь отакий курносий піп сказав своїм гнусовим голосом:

- За вхід брати - це вони, факт, не ходитимуть. А ось, можливо, їм при вході чогось таке легеньке продавати, дешеве... Що-небудь вкручувати їм...

Хтось крикнув:

- Дешеве теж грошей коштує. А ось може нам з кожного благословення брати? Або: водою пику покропив - плати гроші.

 

 Але тут раптом наш курносий піп, пирхаючи в руку і хитаючись від нападу сміху, сказав:

- А може, нам, братики, гріхи відпускати за гроші? У кого який гріх - жени монету. І квиток отримуй на руки… Ай, їй-богу...

Тут, без сумніву, шум здійнявся, смішки, вигуки.

Мабуть, якась висохла ханжа, підвівши до неба руки, сказала:

- А як же Бог, iже єси на небі?

Курносий каже:

- А може, ми для Нього й стараємось... Я тільки, братики, іншого боюся - раптом не понесуть гроші... Народ підлий пішов.

Але тут, проголосувавши, вирішили випробувати цю справу. Справа, всупереч сумнівам, рушила добре. І ось цією вигідною торгівлею церква старанно займалася протягом багатьох століть.

Будь-який гріх можна було викупити за певну платню.

 

«Божественний намісник Христа», папа Лев Х (1514 рік), сильно потребуючи грошей і бажаючи розворушити цю затихлу було в його час торгівлю, вирішив відправити за кордон спеціального чоловічка, сподіваючись потрясти кишені заможним іноземцям, які вірять у святість.

Цей чоловік, ченець Тецель, об'їхав всі німецькі володіння, жваво торгуючи там ордерами відпущення гріхів.

Він їздив на коні з двома ящиками, В одному ящику у нього були папські грамоти та ярлики на відпущення гріхів - минулих, сьогодення і навіть майбутніх. В інший ящик чернець пхав гроші за виручений товар.

Історія розповідає про це арапство забавний анекдот, як один німецький лицар зустрів у лісі цього ченця. Цей лицар купив у ченця ордер на відпущення того гріха, що він має намір виконати. Після чого, побивши ченця і відібравши в нього скриньку з грошима, втік.

 

Втім, що стосується церкви, це теж не таке вражаюче. Щодо грошей церква завжди відрізнялася непомірною жадібністю. І найбільші суми накопичувалися в церковних та монастирських надрах та підвалах.

Звичайно, попи минулого, треба сказати, дещо відрізнялися від сучасних затрошених служителів культу. Це були люті молодці та любителі добре пожерти та випити. Багато хто з них ходили зі шпорами, озброєні мечами та пістолетами, багато хто їздили на конях, боролися і ворочали політичними справами, і, люблячи широке життя, загрібали гроші з живих і мертвих.

Тому все, що стосується церкви, не таке вражаюче.