ПРО МАЙБУТНЄ - НЕ НОСТРАДАМУС !

 

!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

 

 

Коментар на книгу Даниїла 11 глава

 

1.

• Тож я з першого року Дарія Мідяніна став йому підпорою та підкріпленням.

 

 

Тож я. Цей вірш є продовженням заяви ангела із 21 вірша 10 глави. На жаль, абсолютно нелогічно стався поділ глави в цьому місці, і створюється хибне уявлення про те, що тут починається нова тема, у той час, як вона є лише продовженням попередньої. Ангел говорить Даниїлові про те, що мало місце в перший рік царювання Дарія. У тому році Дарій Мідійський був удостоєний небом відвідування ангела Гавриїла, який його підкріпив та затвердив.

 

2.

• Тепер звіщу тобі істину: ось, ще три царі повстануть у Персії; потім четвертий перевершить усіх великим багатством, і коли посилиться своїм багатством, то підніме всіх проти царства Грецького.

 

Істину. Зміст четвертого великого одкровення у книзі Даниїла починається з цього вірша. Все, що міститься в 10 главі з 1 вірша по 11 главу 1 вірш є вступом.

Три перські царі. Оскільки це бачення було дано Даниїлові в перший рік Кіра, то це посилання на трьох перських царів відноситься до наступників Кіра: Камбіз - 530-522 рр до н.е.,  Лжесмердіс - 522, Дарій Гістапс - 522-486 .

Четвертий. Всі коментатори в принципі згодні з тим, що контекст вказує на Ксеркса як на четвертого царя. Проте існує роздум з приводу перерахування попередніх царів, згаданих у цьому вірші. Деякі вважають першим царем Кіра, опускаючи Лжесмердіса, оскільки він був законним спадкоємцем престолу, і правил недовго. Інші пропускають Кіра, і включають до трьох Лжесмердіса. У будь-якому випадку всі сходяться на думці, що Ксеркс - четвертий.

Великим багатством. Цей Ксеркс, швидше за все, той, хто в книзі Естер названий Артаксерксом (Див. Естер 1.1). Помічено, що він дійсно пишався «показуючи велике багатство царства свого і чудовий блиск величі свого» (Див. Естер 1.4,6,7).

Історик Геродот також дає детальний звіт за його військової сили.

Підніме всіх. Ксеркс справді ополчив усі народи світу проти Греції. Це добре відомий в історії факт. Під час Ксеркса Греція залишалася єдиною незалежною країною на сході Середземного моря, що не підпала під царський скіпетр Персії. Геродот пише, що Ксеркс зумів об'єднати у своїй армії проти Греції понад сорок народностей, сюди входили військові сили Індії, Ефіопії, Аравії та Вірменії. До 480г. проти Греції повстала величезна Перська імперія. Часом Греція зазнавала поразки, але битва при Саламіні вирішила все - Перське царство стало явно хилитися до занепаду. Світовою державою стає Греція, єврейською «Яван» (Бут. 10:2). Греки були нащадками Явана (див. Дан 2.39).

 

3.

• І повстане цар могутній, який пануватиме з великою владою, і діятиме за своєю волею.

 

Цар могутній. По-єврейськи «войовничий цар». Це явне посилання на Олександра Македонського (336-323).

Панувати з великою владою. Панування Олександра Македонського простягалося від Македонії та Греції до північно-західної Індії, від Єгипту до Каспійського моря. То була одна з найбільших імперій світу (Див. Дан 2.39,7.6).

 

4.

• Але коли він повстане, царство його зруйнується і розділиться на чотири вітри небесні, і не до його нащадків перейде, і не з тією владою, з якою він панував; бо роздробиться царство його і дістанеться іншим, крім цих.

 

Але коли він повстане. Олександр ледве досяг вершини своєї слави, як раптово помер. У 323 році цей цар, який володів усім світом, від Адріатики до Індії, зненацька захворів і через одинадцять днів помер.

Зруйнується. Олександр не залишив нікого зі своїх безпосередніх нащадків, хто міг би надалі утримати в руках і об'єднати всю величезну імперію, завойовану ним. Після смерті Олександра влада перейшла не до його нащадків, а до сторонніх йому осіб. Дійсно Олександр Македонський залишив по собі недоумкуватого брата Аррідея та двох малолітніх дітей. Жоден з них не був здатний керувати величезною імперією, і вона була поділена полководцями Олександра на чотири царства, причому природно кожна частина виявилася слабшою за єдине царство.

Чотири вітри. Т. е. на чотири рівні географічні частини. Цей поділ також символічно зображено чотирма головами барсу (Дан 7.6), чотирма рогами цапа (Дан 8.8,22)

І не до його нащадків. Син Олександра, який народився після його смерті, був оголошений царем, але його вбили ще дитиною, у розпалі боротьби за владу. Отже, престол залишився без єдиного законного спадкоємця.

 

5.

• І посилиться південний цар і один із князів його пересилить його, і пануватиме, і велике буде панування його.

 

Південний цар. Починаючи з цього вірша і далі, пророцтво в основному концентруватиметься на двох царствах, що утворилися після поділу імперії Олександра і до яких належить народ Божий, юдеї, матимуть безпосередньо ставлення. Це Сирія, керована Селевкідами та Єгипет, керований Птолемеїдами. З географічної точки зору Сирія, що знаходиться на півночі, і Єгипет на півдні, і розташована між ними Палестина також була залучена в чвари, що постійно виникають між північчю і півднем.

І один із князів його. Це очевидно належить до Селевека Никатора, (305-281) - одного з полководців Олександра, який зробив себе правителем найбільшої, Азіатської, частини імперії. У 316 році Селевек змушений був залишити Вавилон і укласти союз із Птоломеєм, якому він допомагав у розгромі Деметрія, сина Антигонуса, у секторі Газа. Це сталося у 312 році. Незабаром після цього Селевек знову повернув свої колишні володіння в Месопотамії.

Пересилить його. Селевек, який вважався у свій час князем Птоломея, пізніше став більш могутнім, ніж Єгипетський цар. Коли Селевек помер у 281 році, його царство тяглося від Геллеспонта до Північної Індії. Арріан, один з найвидатніших стародавніх істориків того часу, писав, що Селевек був одним з найбільших царів після Олександра.

 

 6.

• Але через кілька років вони зблизяться, і дочка південного царя прийде до північного царя, щоб встановити правильні відносини між ними; але вона не втримає сили в руках своїх, не встоїть і рід її, але віддані будуть як вона, так і ті, хто її супроводжував, і народжений нею, і ті, що допомагали їй у ті часи.

 

Але за кілька років. Ця пророча точка часу відноситься до кризи, приблизно через 35 років після смерті Селевка.

Зблизиться. Бажаючи покласти край розбрату, Птоломей Філадельф, Єгипетський цар, видав за Антіоха II, онука Селевека I, свою дочку Вереніку. Для цього Антіох вилучив зі свого двору свою колишню дружину та сестру Лаодіку, позбавивши таким чином її дітей престолу.

Цар північний. Цей термін уперше вживається у цьому пророцтві. Цей вислів відноситься до Селевкідів, територія яких тяглася на північ від Палестини. Тоді царем півночі був Селевек II Калинник (246-226) син Антіоха II і Лаодики (Див. Іс 41.25).

Чи не утримає сили в руках своїх. Коли у вищезгаданому шлюбі народився син, Антіох помирився зі своєю колишньою дружиною Лаодикою.

Чи не встоїть. Антіох помер раптово. Відповідно до загальноприйнятого погляду, він був отруєний своєю першою дружиною, Лаодикою.

Рід її. Малолітнього сина Антіоха, який народився від Вереніки, було вбито Лаодикою.

Віддані будуть. Вереніка була вбита людьми Лаодіки.

Супроводжуючі її. Разом з Веренікою загинуло багато людей з її почту, які приїхали разом з нею з Єгипту.

Народжений нею. Йдеться про сина Вереники, вбитого Лаодикою.

Допомагали їй. Ймовірно, йдеться про чоловіка Вереніки, який допомагав їй.

 

7.

• Але повстане отрасль від кореня її, прийде до війська й увійде до укріплень царя північного, і діятиме в них, і посилиться.

 

Отрасль від кореня її. Птоломей III Євергети, син Птоломея II і брат Вереніки, зійшов на престол у 246р. після смерті свого батька, і пішов війною на Сирію, щоб помститися за смерть своєї сестри.

Увійде до укріплень. Похід Євергета був тріумфальним. Він оволодів областями, що належать Сирії, Кілікією, Памфілією, Іонією, Палестиною тощо.

 

8.

• Навіть і богів їх, боввани їх з дорогоцінними посудинами їхніми, срібними та золотими, відвезе в полон до Єгипту і на кілька років стоятиме вище царя північного.

 

Богів їх. Повертаючись додому, Птоломей захопив із завойованих областей незліченні скарби, між якими знаходилися і боввани, принесені з Єгипту до Персії Камбізом. За повернення деяких, Птоломей і отримав прізвисько Євергета.

Єгипет. Це єдина в цьому місці згадка про справжнє місце розташування «царства півдня», що, безумовно, дозволяє ідентифікувати його.

І на кілька років стоятиме вище. Птоломей III помер у 222 році, через два роки після Селевека III.

 

9.

• Хоча цей і зробить нашестя на царство південного царя, але повернеться до своєї землі.

 

Цар південний. Точніший переклад «Він увійде в царство південного царя». Після того, як Птоломей III повернувся до Єгипту, Селевек відновив авторитет і владу і пішов війною проти тієї країни, сподіваючись повернути втрачені багатства та престиж.

Але повернувся до своєї землі. Селевек був розбитий і повернувся до Сирії з порожніми руками (близько 240 р. до н.е.).

 

10.

• Потім озброяться сини його і зберуть численне військо, і один з них швидко піде, наповнить і пройде, і потім, повертаючись, боротиметься з ним до укріплень його.

 

Сини його. Т. е. два сини Селевека II, Селевек III Кераун (226-223), який був вбитий через дуже короткий час після свого заходження на престол, і Антіох III (223-187).

Повить і пройде. У 219 р. до н. е. Антіох III пішов походом на південну Сирію і Палестину і заволодів Селевкією - портом Антіохії. Після того він робив ще неодноразові спроби, щоб відібрати Палестину у свого конкурента Птоломея Філопатора (222-204)

 

11.

• І роздратується південний цар, і виступить, б'ється з ним, із царем північним, і виставить велике військо, і буде віддане військо до рук його.

 

І роздратується південний цар. У 217 році проти Антіоха виступив Птоломей VI Філопатор і завдав йому при Рафії, недалеко від Гази, нищівну поразку.

Велике військо. Полібіус, відомий історик того часу писав, що армія Антіоха складалася з 62000 піхоти, 6000 кавалерії та 102 слонів. Армія Птоломея також була дуже сильною (порівн. з посиланням на вираз «багато тисяч», вірш 12).

І буде віддане військо його до рук його. Битва при Рафії (217г.) між Антіохом III і Птоломеєм VI завершилася страшною поразкою Антіоха, який, як повідомляється, втратив 10000 піхоти 300 кавалерії, і ще 4000 було взято в полон.

 

12.

• І підбадьориться військо, і серце царя піднесеться; він скине багато тисяч, але від цього не буде сильнішим.

 

Він - Птоломей VI.

Не буде сильнішим. Лінивий і розпусний Птоломей не зумів скористатися перемогою при Рафії. У цей час за період з 212 по 204 рік Антіох III кинув усі свої сили на повернення східних областей, з успіхом просувався до кордонів Індії. Приблизно в 205 році Птоломей VI та його дружина померли за досить загадкових обставин, і на престол зійшов їхній син Птоломей V Єпіфан (204-180), якому на той час було лише 4 або 5 років.

 

13.

• Бо цар північний повернеться і виставить військо більше, ніж колись, і через кілька років швидко прийде з величезним військом і великим багатством.

 

І повернеться. Сходження Птоломея V на престол, його дитячий вік, все це якнайкраще складалося для Антіоха III, що горів бажанням помститися Єгиптянам. І 201 року він знову пішов походом на Палестину.

І за кілька років. Ймовірно, йдеться про шістнадцять років, з 217 по 201 минулих від битви при Рафії (див. 11-й вірш) до другого походу Антіоха на південь.

 

14.

• У ті часи багато хто повстане проти південного царя, і бунтівні з синів твого народу піднімуться, щоб виповнилося видіння, і впадуть.

 

У ті часи. Починаючи з цього вірша, різко змінюється тлумачення решти глави. Проте група коментаторів вважає, що у 14-15 віршах продовжується опис історії Сирії та царів із дому Птоломеїв. Інші дотримуються думки, що з 14 вірша на арену історії виходить наступна велика держава - Рим, і що 14 та 15 вірші відкривають нам це питання та часи Християнської церкви.

Як у цих віршах, й у багатьох наступних, багато коментаторів бачать у яких Антіоха IV Єпіфана, який царював з 175 по 164 рр. до н. е., а також період національної кризи, викликаної серед Іудеїв, політикою, яку він проводить. Звичайно, однією з найяскравіших подій в іудейській історії міжзаповітного періоду є факт спроби Антіоха примусити зректися їх національної релігії та культури, і замість неї впровадити релігію та культуру греків.

Погрозливі спроби Антіоха Єпіфана кинули Іудеїв у таку ж кризу, як і під час Сеннахиріма, Навуходоносора, Амана та Тита. За дванадцять років свого нетривалого царювання, Антіох Єпіфан завдав найсильніших ударів по релігії та культурі юдеїв. Він пограбував святилище в Єрусалимі, і залишив місто та стіни його в руїнах, убив тисячі юдеїв і багатьох із них перетворив на рабів. Царський указ вимагав, щоб юдеї залишили всі обряди своєї релігії та жили як язичники. Їх змушували спорудити язичницькі вівтарі в кожному юдейському місті, приносити на них у жертву свиняче м'ясо, рвати і спалювати окремі книги Святого Письма. Антіох також помістив у храми в Єрусалимі язичницького ідола та приносив йому в жертву свиняче м'ясо.

Важко без достовірних даних сказати, як усе це відбилося на релігії та культурі юдеїв, але, зрештою, вони повстали і вигнали військо Антіоха з Юдеї. Вони також мужньо захищалися від армії Антіоха, посланої для їхнього знищення. Вигнавши противника зі своєї землі, юдеї відновили храм, спорудили новий жертовник і знову почали приносити жертвопринесення (1 Мак 4.36-54). Уклавши союз з Римом, через кілька років (в 161р) юдеї близько ста років насолоджувалися відносною незалежністю, перебуваючи під захистом Риму, поки в 63 році до н.е. Юдея була перетворена на римську провінцію.

Заколотні із синів твого народу (Інший можливий переклад: «Діти сильних серед ваших людей»). Якщо відносити це висловлювання до юдеїв, воно має пряме відношення до тих, хто сміливо повстав проти гніту і захищав незалежність свого народу та його національні інтереси. З іншого боку це може стосуватися і римлян, які у 63 року до н.е. позбавили юдеїв їхньої незалежності і в 70 році н. е. зруйнували храм та місто Єрусалим.

 

15.

• І прийде цар північний, влаштує вал і опанує укріплене місто, і не встоять м'язи півдня, ні добірне військо його; бракує сили протистояти.

Цар північний. Ідучи за вступним 14 віршем, у 15 вірші продовжує розвиватися думка, розпочата в 13 вірші, щодо походу Антіоха на Палестину.

Укріплене місто. Ймовірно, це посилання на Газу, яка була взята Антіохом III у 201 році до н.е. після тривалої облоги. Деякі коментатори бачать у цих словах посилання на Сидон, де Антіох закрив в оточенні єгипетську армію і після облоги змусив їх здатися.

М'язи. Символ сили (див. 22, 31 вірш)

 

16.

• І хто вийде до нього, діятиме за волею його, і ніхто не встоїть перед ним; і на славній землі поставить табір свій, і вона постраждає від його руки.

Славна земля - Палестина (Див. вірші 8-9). На думку, викладену в коментарі до 14 вірша, про Римлян, тут йдеться про завоювання Палестини Помпеєм, який в 63 році до н.е. втрутився в суперечку між двома братами Хірканом і Арістобулом за право зійти на престол в Юдеї. Захисники протягом трьох місяців відстоювали храм, і згідно з Йосипом Флавієм, Помпей підняв святу завісу і розглянув нутро Святого-Святих, яке тоді було вже порожнім, тому що ковчег завіту був віднесений звідти.

17.

• І має намір увійти з усіма силами царства свого, і праведні з ним, і вчинить це; і дочка жінок віддасть йому, на її смерть, але цей задум не відбудеться, і йому не буде користі з того.

Намірився. Швидше за все означає, що коли Птоломей XI помер у 51 році до н.е., він віддав своїх дітей Клеопатру та Птоломея XII під заступництво Риму.

Дочка дружина. Незвичайне за своїм пристроєм словосполучення, що можливе підкреслює її жіночність і красу. Йдеться, безсумнівно, про Клеопатру, дочку Птоломея XI. Вона була під заступництвом Риму і через деякий час стала дружиною Юлія Цезаря, який завоював Єгипет. Після того, як Юлій Цезар був зрадливо вбитий, Клеопатра звернула свій погляд на Марка Антонія, консула Юлія Цезаря, суперника Октавіана, серед спадкоємців Цезаря (Октавіан, племінник Цезаря був призначений головним спадкоємцем). Октавіан розбив об'єднані сили Клеопатри та Антонія при Актіумі у 31 році до н.е.  За рік Антоній закінчив життя самогубством, як казали, за задумом Клеопатри, і це відкрило шлях нового переможця. Після цього Клеопатра, бачачи, що вона зможе домогтися розташування Октавіана, також закінчила життя самогубством.

Зі смертю Клеопатри закінчується династія Птоломеїв у Єгипті та з 30 року до н.е.  Єгипет стає провінцією Риму. Остання частина цього тексту якнайкраще підбиває підсумки жалюгідного результату все хитрих планів Клеопатри, оскільки вони були спрямовані не заради успіху Цезаря, а заради її власних корисливих інтересів.

 

18.

• Потім зверне обличчя своє до островів і опанує багато; але якийсь вождь припинить нанесену ним ганьбу і навіть свою ганьбу зверне на нього.

Острови. Війна за іншими частинах імперії відвернула Цезаря від Єгипту. Військові підрозділи Помпея були розбиті на узбережжі Африки. У Сирії та малій Азії похід Цезаря проти Фернеса, Циммеріанський цар був успішний.

Вождь. В даному випадку, як авторитетна людина, як, наприклад, в Іс 1.10, але більше з відтінком воєначальника, як, наприклад, в Нав 10.24. Друга половина цього тексту з єврейської залишається незрозумілою.

 

19.

• Потім він оберне своє обличчя на міцності своєї землі; але спіткнеться, впаде і стане його.

Спіткнеться, впаде. У 44 році до н. е. Юлія Цезаря було зрадливо вбито в Римі.

 

20.

• На місце його повстане той, хто пошле збирача податей, пройти за царством слави; але й він після небагатьох днів загине, і не від обурення і не в битві.

 

Якийсь, хто пошле збирачів податей. Більшість коментаторів бачать у цьому перепис населення імперії (Див. Лука 2.1). Після смерті Юлія Цезаря, на престол зійшов Август, який вважається засновником Римської імперії, і після 40-річного царювання він мирно помер на своєму ліжку в 14 році н.е.

 

21.

• І повстане на місце його огидний, і не віддадуть йому царських почестей, але він прийде без шуму, і лісом опанує царство.

Гидкий, тобто людина шановна, але відкинута. Після смерті Августа на престол зійшов Тіберій (14-37 рр). Деякі історики свідчать, що такі люди як Сенека, Тацит, всіляко чорнили характер та ім'я Тіберія. Існує чимало доказів про дивний, незрозумілий характер цієї людини.

Чи не відплатять. Ймовірно, це натяк на нечистокровне, нецарське походження цієї людини. Він був прийомним сином Августа і був призначений спадкоємцем престолу вже в зрілому віці.

Без шуму. Після смерті Августа Тиберій у мирній обстановці зійшов на престол. Оскільки він був не рідним сином Августа, його сходження на престол відбулося лише завдяки розуму та хитрощі його матері Лівії.

 

22.

• І всепотопляючі полчища будуть потоплені і розтрощені ним, навіть сам вождь завіту.

 

Всепотопляючі полчища. Це вираз малює картину військових битв (Див. Дан 9.26). Тіберій з великим успіхом провів ряд битв у Німеччині та на Сході - у Вірменії та на межах Парфянського царства.

Вождь воїнств. Йдеться про того ж вождя, який утвердить завіт у Дан 9.25-27 (див. також 9.11). Це Месія, Ісус Христос. Це стає цілком очевидним із 9 глави. Під час царювання Тиберія 14-37 рр. за наказом його намісника в Юдеї Понтія Пілата Ісус був розіп'ятий у 31 році.

23.

• Бо після того, як він вступить у союз з ним, він діятиме обманом, і зійде, і переможе з малим народом.

Після того, як він вступить у союз. Деякі коментатори вважають, що у цьому місці Даниїл повертається до 161 р. до н.е., коли юдеї та римляни уклали між собою союз. Інші дотримуються хронологічної послідовності викладу пророчих подій в 11 главі, бачачи в цьому посилання на політику Риму, яку і сьогодні можна назвати пактом взаємодопомоги, а в даному випадку як союз взаємодопомоги та дружби з юдеями. Такі спілки переслідували інтереси обох сторін. Рим, виступаючи в ролі друга і покровителя, робить це лише з метою проведення своєї «хитрої, підступної роботи», завжди повертаючи кермо таких спілок у бік своїх особистих вигод та переваги. Рим часто покладав тягарі воєн на своїх союзників, але звичайно нагороду за ці перемоги утримував за собою. Зрештою всі ці союзники були поглинені Римською імперією.

24.

• Він увійде до мирних та плодоносних країн, і зробить те, чого не робили батьки його та батьки батьків його; видобуток, награбоване майно і багатство розточуватиме своїм і на фортеці матиме свої задуми, але тільки до часу.

Але лише до часу. Цей вислів свідчить про те, що цій підступній владі буде покладено край. Вираз «до часу» не говорить про певний відмірений проміжок часу, і не про пророчий час. Слово, переведене як «час» в оригіналі, говорить про невизначеність часу щодо моменту його висловлювання. Сила зла діятиме, доки не дійде до позначеної Богом позначки (див. Дан 11.27,  порівн. з Дан 12.1).

Ті, хто припускають тлумачення цього місця, як певного пророцтвом тимчасового проміжку, (360 років) бачать у тому час, коли Рим продовжував бути столицею імперії, відносячи цю подію до 31г. до н.е., коли Август розбив військові сили Клеопатри та Антонія при Актіумі. Починаючи з 31 року та до 330 р. н.е., коли столиця імперії була перенесена до Константинополя.

Інші бачать у цьому вираженні мету політики Риму щодо переможців. Історія свідчить про щедру винагороду «захопленого видобутку» серед завойовників. "До часу" - якийсь значний час, коли римські легіони продовжували славитися своєю незламністю.

 

25.

• Потім збудить сили свої та дух свій із численним військом проти царя південного, і південний цар виступить на війну з великим і ще сильнішим військом, але не встоїть, бо буде проти нього підступ.

 

Збудить свої сили. Це вираз відноситься до битви при Актіумі, між Августом і Антонієм, коли останній зазнав поразки.

 

26.

• Навіть учасники трапези його занапастить його, і військо його розіллється, і впаде багато вбитих.

Учасники трапези. Йдеться про царських лідерів. З перших днів початку «вдома кесаря» сходження та падіння імператорів завжди супроводжувалося придворними інтригами. Особливо останніми роками, коли новий імператор пробивав собі шлях до престолу ціною голови свого попередника. На стародавньому сході той, хто їв хліб іншої людини, вважався його вірним другом.

Розіллється. Відповідно до змісту 24 вірша, цей текст говорить про долю Антонія. Коли Клеопатра, налякана результатом бою при Актіумі, бігла, відкликавши із собою 60 суден військового флоту, Антоній пішов за нею, і надав, таким чином, для Октавіана повну можливість здобути перемогу. Багато їх прихильників Антонія перейшли на бік Октавіана. Згодом Антоній покінчив життя самогубством.

Якщо підійти з хронологічного погляду, тут виражено і нестійке політичне становище, що роз'єднує імперію під час царювання Нерона і Діоклетіана.

27.

• У обох царів цих на серці буде підступ, і за одним столом говоритимуть брехня, але успіху не буде, тому що кінець ще відкладений до часу.

Буде підступність. Деякі бачать у цьому інтриги між Октавіаном (Августом) та Антонієм. Інші - політичну боротьбу в період останніх років життя Діоклетіана (284-305) та Костянтином Великим (306-337), що закінчилася возз'єднанням імперії (323 чи 324 р.)

До часу. Усі підступні дії злих людей продовжуються доти, доки Бог дозволяє їм це робити. Книга пророка Данила висловлює справжню філософію історії. Бог діє однаково - і в небесному воїнстві, і на землі, і немає нікого, хто міг би чинити опір Його руці.

28.

• І вирушить він у землю свою з великим багатством та ворожим наміром проти святого завіту, і він виконає його, і повернеться до своєї землі.

 

І вирушить він. Деякі коментатори бачать у цьому виразі пророче посилання на облогу та руйнування Єрусалима Тітом у 70 році. Інші дотримуються хронологічної послідовності у пророчому викладі (див. 23 вірш) бачать у цьому подальший опис діяльності Костянтина Великого.

Проти святого заповіту. Христос названий вождем завіту, і Він повинен був утвердити завіт для багатьох протягом однієї сьомини (див. Дан 9.27). Цей завіт є планом спасіння, закладеним у вічності і затвердженим історичним фактом смерті Христа. У цьому тексті йдеться про силу, яка виступає проти цього плану. Що це за сила? Деякі бачать у ній Римлян, які позбавили юдеїв їхніх прав, і також облогу та руйнування Єрусалиму в 70 році. Інші мають на увазі під цією силою Костянтина. Хоча Костянтин і прийняв християнство, проте він був супротивником святого Завіту. Він мав на меті зробити християнство засобом для об'єднання імперії та закріплення свого контролю над нею. Він відкрив великі переваги перед церквою і натомість сподівався заручитися підтримкою церкви у своїх політичних справах.

 

29.

• У призначений час він знову піде на південь; але останній похід не такий буде, як колишній.

Не такою буде. Незважаючи на всі зусилля Костянтина відродити колишню славу та міць Римської імперії, його праці увінчалися лише частковим успіхом.

Як колишній. Деякі бачать у цьому посилання на перенесення столиці Римської імперії до Константинополя, що й стало сигналом падіння імперії.

30.

• Бо в один час з ним прийдуть Кіттімські кораблі; і він упаде духом, і повернеться, і озлобиться на святий завіт, і виконає свій намір, і знову увійде в угоду з відступниками від святого завіту.

Кіттімські. Ця назва кілька разів зустрічається у старому заповіті. (Див. Бут 10.4, 1 Пар 1.7). Кіттімом названий син Явана, онук Яфета. Географічно, нащадки Кіттіма займали острів Кіпр. Єремія говорить про острови Кіттімські (Єр 2.1), маючи на увазі середземноморське узбережжя. Але з часом ця географічна ухвала була втрачена в іудейській літературі і термін «Кіттім» залишився тільки для вираження ворогів Іудеї. Про це свідчать знайдені сувої Мертвого моря.

Цікаво відзначити, що за перекладом Сімдесяти (Септуагінта) цей текст (Дан 11.30), переведений у II столітті до Христа, читається замість «Кіттім» - «Римляни». Отже, хоча цей вираз і ставився до Кіпру та його жителів, і також до середземноморського узбережжя на захід від Палестини, все ж таки пізніше їм іменувалися всі іноземні гнобителі, що прийшли як з півдня (Єгипту), півночі (Сирії) так і з заходу (Македонії) чи Риму. Як би то не було, але при інтерпретації цього виразу домінуючим залишається таке: у дні Даниїла під цим виразом ще малися на увазі землі і люди із заходу, і друге: під цим виразом розумілися всякі іноземні загарбники та гнобителі.

Деякі бачать у «кораблях Кіттімських» посилання на варварські орди, що затопили собою і зруйнували Римську імперію.

 

31.

• І буде поставлена ​​їм частина війська, яка осквернить святилище могутності, і припинить щоденну жертву, і поставить гидоту запустіння.

 Осквернити. Хоча у своєму перекладі цей вислів і означає «зробити що-небудь нечистим», але з єврейської цей вираз тонше підкреслює думку - зробити святе звичайним. Так, наприклад, у Вих 20.25. цей самий вираз вживається у тому, щоб показати осквернення жертовника з каменів  застосуванням тесла. Потім у Вих 31.14 як осквернення суботи. Цим же виразом підкреслено і справи тих, хто знечестить Боже ім'я принесенням жертви язичницькому богу (Лев 20.3).

Святилище могутності. "Святе місце, притулок". Деякі коментатори розуміють під цим виразом місто Рим, столицю сили стародавнього світу та «святилище могутності». Інші розуміють, що тут йдеться про небесне святилище. Земне святилище в Єрусалимі було оточене фортецями чи вежами. Небесне святилище, де Христос, в ім'я Своєї спокутної крові благає за грішника, є місцем притулку. Отже, згідно з змістом цього тексту, тут йдеться про велику відступницьку силу в християнській історії, яка замінить істинну жертву Христа і Його служіння, як Первосвященика в небесному святилищі хибною жертвою та хибним служінням.

Щоденне. Див 8:11.

І поставить гидоту запустіння. Тут зображено роботу папства. Вперше у книзі пророка Даниїла вжито вираз подібного роду, хоча подібні слова зустрічалися в Дан 9.17. Слова Христа щодо «мерзотності запустіння» (Матв 24.15), більше відносяться до Дан 9.27, ніж до Дан 11.31.

Говорячи про долю, що очікує Єрусалим у 70 році, Ісус порівнював Римські війська з гидотою запустіння, «що наречена через пророка Даниїла» (Матв 24.15, порівн. з Лука 21.20). Зважаючи на те, що Дан 9.27 є частина пояснення ангела на Дан 8.11-13, цілком природно, що Дан 8.11 це змішане пророцтво (подібно до Матв, 24 гл.), яке відноситься і до руйнування храму та Єрусалиму римськими військами і до роботи папства в християнські віки. Слід зазначити, що посилання Ісуса на роботу «гидоти запустіння», як на майбутні події, виключає ставлення цього пророцтва до Антіоха Єпіфана (Див. Дан 8.25).

32.

• Тих, хто чинить нечестиво проти завіту, він приверне до себе лестощами; але люди, які шанують свого Бога, посиляться і діятимуть.

 

Завіт. 28 вірш.

Він - Папство.

Лестощі. По-єврейськи «солодкі, круті промови». (Див. Дан 8.25) Це завжди було методом сатани - представляти свій шлях набагато легший за шлях Божий. Протягом усієї християнської історії народ Божий міцно тримався шляху, описаного Христом у Його словах: «Вузький шлях, що веде в життя» (Матв 7.14).

Діятиме. Цей вислів, безперечно, відноситься до тих, хто, перебуваючи під владою Риму, чинив опір вторгненню папства і зберігав чисту віру, як, наприклад, альбігойці, вальденси та інші.

Справжня церква характерна не лише тим, що вона, як народ Божий, чинить опір гріху та спокусам, а й своїми рішучими діями у здійсненні та просуванні програми Божої. Християнство може бути пасивним. Кожне дитя Боже відповідає за виконання певної роботи, дорученої йому особисто.

33.

• І розумні з народу зрозуміють багатьох, хоча будуть кілька часу страждати від меча та вогню, від полону та пограбування.

Навчити багатьох. Доручення Христа «ідіть і проповідуйте всім народам» (Матв 28.19) залишається таким чином у силі, і в часи гонінь, як і в дні миру, і часто буває результативнішим, ніж в інший, більш сприятливий час.

Страждати. За іншими перекладами «впадуть від меча». Під час столітнього запеклого переслідування, справжні діти Божі безпристрасно відстоювали свої переконання.

Декілька часу. За іншими перекладами «багато днів». Цей період часу відноситься до 1260 днів (Дан 7.25,12.7), тобто до часу, коли відступ досяг найвищої межі блюзнірства і переслідував тих, хто не був згоден з цим.

34.

• I під час страждання свого будуть мати деяку допомогу, і багато хто приєднається до них, але вдавано.

Певну допомогу. Хоча в Своїй премудрості Бог і не завжди вважає за потрібне позбавити Своїх дітей від смерті, кожен мученик за ім'я Боже мав можливість переконатися і знати, що його життя було «приховане з Христом у Богові» (Кол 3.8).

Протягом усіх гірких та страшних днів відступу та переслідування, описаного в Дан 11.33, Бог неодноразово посилав Своєму народу «певну допомогу» в особі керівників народу, які сміливо піднімали свій голос у темряві і закликали людей повернутися до принципів Святого Письма. Наприклад, вальденські місіонери XII століття, Джон Вікліф в Англії у XIV столітті, Ян Гус та Ієронім у Празі у XV столітті. У XVI столітті відбувся переворот у політичному, економічному соціальному та релігійному житті Європи, що сприяв протестантській Реформації. Він відкрив для багатьох шлях, йдучи яким вони доповнили свій голос до голосу вірних дітей Божих, що лунали протягом довгих століть жахливого гоніння і переслідування.

35.

• постраждають деякі і з розумних для випробування їх, очищення та для вибілювання до останнього часу; бо є ще час до часу.

Очищення. Часом Бог допускає, щоб Його діти переносили страждання і навіть смерть, і робить це з метою, щоб їх характер очистився і став придатним для неба. Навіть Сам Христос «стражданнями навик послуху» - Євр 5.8. (порівн. Об'явл 6.11.)

До останнього часу. Цей вираз зустрічається також у Дан 8.17,11.40,12.4,9. По контексту 11 глави 35 вірша цей вислів «до останнього часу» найбільше відноситься до 1260 днів, вказуючи на кінець цього періоду. Якщо це Писання порівняти з місцями з Духа пророцтва, наприклад, у «Бажанні Віків», с. 234; «Свідоцтва», т.5, стор. 9-10; «Велика боротьба», стор. 356 - стає очевидним, що 1798 рік є початком «останнього часу».

Бо ще є час до терміну. За єврейською "певний" або "призначений час". Так, наприклад, подібний вираз використовується по відношенню до зустрічі Ізраїлю з Богом (Вих 23.15 порівн. з Лев 23.2), а також і для місця зборів (Пс 73.8). У Дан 11.35 у цьому випадку переслідується ідея часу. “Час до терміну” - призначений Богом час у Його програмі дій.

36.

• І буде чинити цар той за своєю сваволею, і піднесеться і звеличиться вище всякого божества, і про Бога богів говоритиме погане і матиме успіх, доки не здійсниться гнів: бо, що зумовлено, то здійсниться.

Цар. Серед коментаторів щодо 36-39 віршів існують дві точки зору. Одні розуміють Французьку революцію 1789 року. Інші дотримуються погляду, що сила, що описується тут, є тією самою силою - відступницькою силою переслідування, зображеною у попередніх віршах.

Ті, хто бачать у «царі» період французької революції, підкреслюють думку, що це має бути нова сила, вказуючи при цьому на раптовість її появи, відразу ж після згадки «останнього часу» і, ймовірно, ця сила несе на собі завдання іншого масштабу, більшого, ніж ми бачили у попередніх віршах. Її форма боротьби буде атеїстичною. Історія свідчить у тому, що спрямовуюча філософія Французької революції була як антирелігійної (атеїстичної), і мала впливом геть хід історії й у XIX і навіть у XX столітті. Крім того, ця революція та її наслідки знаменують завершення 1260-річного пророчого періоду.

Дотримувані погляду у тому, що «цар» це сила, зображена у попередніх віршах, ґрунтуються на тому, що слово «цар» стоїть з певним артиклем, отже, мова про нього йшла вже раніше - у попередніх віршах. Отже, і за змістом є зв'язок із попередніми текстами. Вони доводять, що посилання на «останній час» у 35 вірші може говорити взагалі про майбутнє, і необов'язково має вказувати на те, що 36-39 вірші застосовні до подій, що розпочалися після 1798 року. Вони розуміють 36-39 вірші не як форму атеїзму. Але загалом спробу витіснити всі релігійні форми служіння, посилаючись при цьому на паралель з 2,7 та 8 розділами. І на закінчення вони вважають 11 главу кульмінаційною главою роботи сили відступу, відображених в інших пророчих розділах книги пророка Данила.

Піднесеться. Згідно з першою точкою зору, тобто про те, що тут йдеться про Францію, цей вислів говорить про успішну роботу атеїзму, яку проводять деякі вожді революції. Як, наприклад, 26 листопада 1798 року новий уряд Парижа зробив офіційну постанову знищити будь-яку релігію у столиці Франції. Хоча ці дії і були припинені через кілька днів, після рішення національної асамблеї, все ж таки це говорить про вплив, якого атеїзм досяг у той час.

Відповідно до другого погляду, цей текст вважають паралельним з : Дан 8.11,25 ; 2 Фес 2.4 ; Об'явл 13.2,6;18.7.  Прихильники цієї точки зору бачать виконання цього тексту і в папській заяві про його намісництво замість Христа на землі, про претензійну заяву відкривати та закривати перед людьми небо.

Стане каже погане. Якщо на увазі Францію, то йдеться про зарозумілість учасників перевороту, які усунули будь-яку релігію і заснували поклоніння богині розуму. Пізніше, коли знову було запроваджено поклоніння вищій Істоті, реакціонери ухвалили таке - щоб це був Бог християнської релігії. Щодо виконання цих слів у роботі папства див. Дан 7:11.25, порівн. з 2 Фес 2.4, Об'явл 13.5-6.

37.

• І про богів батьків своїх він не подумає, і ні бажання дружин, ні навіть божества ніякого не шанує; бо звеличить себе найвище.

Бажання дружин. Якщо розуміти в описаній вище силі Францію, то французькі революціонери оголосили шлюб нічим іншим, як цивільним актом, який може бути легко розірваний.

Виходячи з іншої точки зору, тобто бачачи в цій силі папство, то йдеться про те значення, яке папство приділяло безшлюбності і незайманого способу життя.

Ні навіть божества ніякого не шанує. Відповідно до першого положення йдеться про атеїстичну пропаганду в дні революції у Франції, яка прагне знищити будь-яку релігію у своїй країні (Див. 36-й вірш). Відповідно до другого твердження, це атеїстична сила, але видає себе за духовну силу, проте фактично позбавляє Бога честі і слави, що належить тільки Йому. Найбільш блюзнірським чином ця сила прагне зайняти місце Бога (Див. 2 Фес 2.4).

38.

• Але богові фортець на місці його буде він віддавати честь, і цього бога, якого не знали батьки його, він вшановуватиме золотом і сріблом, і дорогими каменями, і різними коштовностями.

На місці його. Тобто, замість істинного Бога.

Бог фортець. Одні вважають, що це поклоніння богині розуму, започатковане в Парижі в 1793 році. Керівники революції розуміли необхідність сили та авторитету Франції для подальшого поширення революції в інших країнах Європи і, розуміючи це, вони не могли не визнати, що для цього потрібна була хоч якась релігія. Тому їм необхідно було заснувати нову релігію в уособленні розуму як об'єкта релігійного поклоніння. Пізніше це вилилося в культ служіння «вищій суті» - обожнюваній природі, яка вважалася як «бог фортець».

Виходячи з іншого погляду, викладеного вище, у цих виразах розуміються молитви, спрямовані до святих та діви Марії. І ще одна думка: союз Риму зі світською владою та його наполегливі спроби підпорядкувати волю народів своєму бажанню та меті.

Вшановуватиме золотом і коштовностями. Ці слова знайшли своє виконання у тих найбільших дарах, якими осипали зображення діви Марії та інших святих (Див. Об'явл 17:4; 18:16).

39.

• і влаштує тверду фортецю з чужим богом: які визнають його, тим збільшить почесті і дасть владу над багатьма, і землю роздасть у нагороду.

І влаштує тверду фортецю. Цей вираз залишається нез'ясованим через різні переклади та граматичні відхилення. Деякі бачать у цьому вираженні посилання на стратегічне становище, яке займають атеїсти і раціоналісти під час Французької революції. Інші розуміють у цьому ту допомогу та підтримку, яку надавала римська церква у служінні святим, влаштованому у різних місцях по всьому світу та на честь обідні та діви Марії.

І землю роздає. Одні бачать у цьому буквальну роздачу помісних земель, відібраних у французької знаті, і продаж цих земель дрібним підприємцям. Було встановлено, що під час революції тимчасовим урядом було конфісковано до двох третин земель усієї Франції.

Інші переконані, що ці слова знайшли своє вираження за Папського панування та його влади над царями. Вважають, що поділ Нового світу між Іспанією та Португалією папою Олександром VI, у 1493 році є одним із яскравих прикладів виконання цього місця зі Святого Письма.

40.

• Під кінець же часу б'ється з ним цар південний, і цар північний спрямується як буря на нього з колісницями, вершниками та численними кораблями, і нападе на області, наповнить їх, і пройде через них.

Під кінець часу. Вперше після 14 і 15 віршів йдеться про південного і північного царів. Коментатори, що відносять 36-39 вірші до Франції, бачать у північному царі Туреччину, відображену в 40-45 віршах, що відносять 36-39 вірші до папства вважають це кульмінаційною пророчою картиною діяльності папства. І ще одна думка. Деякі припускають, що 40-45 вірші виповнились у падінні Турецької імперії у 1922 році (Див. 45 вірш).

41.

• І ввійде він до найпрекраснішої землі, і багато областей постраждають і врятуються від руки його тільки Едом, Моав і більшість синів Аммонових.

 

42.

• І простягне руку свою на різні країни; не врятується і єгипетська земля.

 

43.

• І заволодіє він скарбами золота та срібла та різними коштовностями Єгипту; Лівійці та Ефіопляни підуть за ним.

 

44.

• Але чутки зі сходу та півночі стривожать його, і вийде він у найбільшій люті, щоб знищувати та губити багатьох.

 

45.

• і розкине він царські намети свої між морем та горою преславного святилища; але прийде до свого кінця, і ніхто не допоможе йому.

 

Але прийде до свого кінця. Можна порівняти це пророцтво з паралельними йому у 2 главі (34,35,44,45 вірші), у 7 главі (26 вірш), у 8 і 9 главах (8.19,25 ; 9.27), а також з іншими місцями Священного Писання - Іс 14.6;47.11-15 ; Єр 50.32 ; 1 Кор 5.3;  Об’явл 18.6-8,19.21.

Однак більшість вважає, що виконання 45 вірша належить майбутньому. Мудрі слова, сказані піонером Адвентистського руху Джеймсом Уайтом у 1877 році щодо обережного підходу до пояснення пророцтв, що не здійснилися, є і сьогодні для нас корисною порадою.

 

 

Дивiться видеофiльм про подiї з пророцтв, якi вiдбуваються зараз та ще вiдбудуться :