ГНIВ

 

ХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХ

   Біблія закликає відкласти гнів (Кол 3.8, Єфес 4.26-27) і натомість «наповнитися повнотою Божою» (Єфес 3.14-19). Крім того, Божий народ не повинен чинити, як язичники та невіруючі (Єфес 4.17-18).

   Проте виявляється, що гнів сам собою не є чимось гріховним. Це одна з емоцій, якою Бог наділив людину.

   Історія вчить нас, що не всі біблійні герої гнівались. Наприклад, Мойсей був «сама лагідність» - він майже ніколи не гнівався. Аарон теж не гнівався, коли зажадали від нього зробити золотого тельця (на відміну від Мойсея, коли він побачив це).

   Існує важлива різниця між гнівом невіруючої людини і гнівом християнина (Єфес 4.20-23). Якщо гнівається невіруючий (язичник), його гнів керує ним. Якщо ж гнівається християнин, він керує своїм гнівом, тому що його розум контролює його почуття та керує ними.

   Твердження, що ми зовсім не маємо гніватися, неправильне. Це видно з «Єфес 4.26» - «Гніваючись, не грішіть».

   Вилучення гріха - це й є наше завдання. Але ми не можемо це зробити самі (Єр 13.23).

   Щоб видалити гріх, ми повинні звернутися до Бога (Іс 1.18).

   Для цього не потрібно ховати свої почуття, особливо коли всередині нас все вирує (Єфес 4.31). Сказано : грiшнi почуття «нехай будуть віддалені від вас», а не заховані (вірш 30).

   Почуття може змінити лише Святий Дух. Але якщо Його відкидати, казати, що у нас все гаразд, нічого не вийде.

   Ще один аспект: гнів на ворогів є природним (Пс 58, Пс 139.21-22)

   Це ще один аргумент на користь того, що не можна приховувати почуття. Приховування почуттів - це:

   1) заподіяння шкоди нервовій системі;

   2) лицемірство.

   Якщо ми маємо образу, то маємо звернутися до Бога у молитві та говорити Йому те, що відчуваємо.

   Хоча гнів - це природна емоція, Біблія також застерігає від гніву (Єфес 4.32, Як 1.19-20).

   Як уже сказано вище, ми не повинні «давати місце дияволу» та «ображати Святого Духа».

   Ми повинні прощати одне одного не так, як прощає світ, а як прощає Бог.

   Згадаймо притчу про злого боржника (Матв 18.21-35).

   Боржник був винен цареві величезну суму. 1 талант - це 12000 динаріїв (один динарій працівник отримував у Стародавньому Римі за 1 день роботи). Отже, 10 тисяч талантів - це 120 млн. динаріїв. Для порівняння: річний дохід найбагатшої провінції становив лише 600 талантів. Цей борг боржник фізично не міг виплатити. Але цар вибачив йому борг. Не відстрочив, а саме вибачив, списав. Злий боржник навіть цього не зрозумів, а пішов до своїх боржників вимагати борг.

   Уяснимо для себе сенс цієї притчі. Ми знаходимося по відношенню до Бога в неплатіжному боргу. Наш гріх є причиною того, що Христос помер на хресті. Цей борг ми не можемо віддати.

   Немає і не може бути злочину по відношенню до нас, яке не набагато менше, ніж те, що ми зробили проти Бога, а Він пробачив нас. Тому ми повинні завжди прощати інших.

   Наше прощення залежить від того, як ми прощаємо (Матв 6.14-15). Бог прощає тільки того, хто цього хоче.

   ПРОЩЕННЯ - НАЙКРАЩЕ  З ЛІКІВ ВІД ГНІВУ.