ххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
Тільки єдиний Бог має безсмертя, і тому
людина не може бути безсмертною (1 Тим 6.16, 1.17).
Людина смертна (Іван 4.14, 1 Кор 15.53) і
тому вона повинна шукати безсмертя (Рим 2.7).
Людина була зроблена з праху земного (Бут
2.7) і створена за подобою Божою - розумною істотою (Бут 1.26-27).
ОДНАК
З ЦЬОГО НЕ випливає, ЩО ВОНА БУЛА СТВОРЕНА БЕЗСМЕРТНОЮ, ВСЕМОГУТНЬОЮ І
ВСЕЗНАЮЧОЮ, ЯК БОГ.
ДИХАННЯ ЖИТТЯ (євр. «нешімат-а-хаім») було
вдунуто в обличчя людини при створенні (Бут 2.7, Йов 33.4). Воно є і у тварин
(Бут 7.22). У Старому Завіті ця фраза зустрічається 24 рази, і ніщо при цьому
не вказує на безсмертя.
ДУША (євр. «нефеш», 754 рази у Старому
Завіті ; грецьк. «псюхе», 104 рази у Новому Завіті). Її має як людина, так і
тварини, т.к. вони самі є «душею живою» (Бут 1.20, 24; 2.7). ТОМУ ДУША СМЕРТНА.
«Душа, що грішить, помре» (Єз 18.4).
ДУХ (євр. «руах», 377 разів у Старому Завіті
; грецьк. «пнейма», 385 разів у Новому Завіті) - ніде не сказано, що він
безсмертний. Тварини також мають дух життя (Бут 7.15-22, Єкл 3.19-21).
ПІДСУМОК : вищезазначені слова зустрічаються
в Писанні всього 1644 рази, але виразів «безсмертна душа» і т.п. НЕМА. Крім того, в Єз 18.4 та в інших місцях
йдеться про її смертність.
Вчення про безсмертну душу не біблійне, а
язичницьке. Походження - давній світ
(Вавилон, Єгипет та ін.). Джерела :
Платон (427 -347 до н.е.), Оріген (185-254), постанова V Латеранського собору
(1515).
Дух життя, даний людині при створенні,
залишає його пiсля
смерті (Єкл 12.7, 3.19-21).
Людина і тварини мають один і той самий дух
життя, який залишає їх при смерті (Єкл 3.19-21).
Що дух, або подих життя, не має свідомості
сам собою, ясно з того факту, що дух ніколи ще не відкрив людині про своє
свідоме існування до з'єднання з людиною при творінні і при народженні.
Також немає більше доказу того, що той самий
дух має більш свідомості після того, як він залишає людину за її смерті, ніж
мав до з'єднання з людиною.
Місце, куди йде дух при смерті людини, має
бути те саме місце, звідки він приходить при воскресінні з мертвих, в той же
час ми знаємо, що дух відлітає до Бога (розсіюється), а порох повертається в
землю (Єкл 12.7).
Біблія заперечує свідомий стан людини після
смерті, бо «мертві нічого не знають» (Єкл 9.5, Пс 6.6).
У смерті людина перестає мислити, любити,
ненавидіти і славити Бога (Пс 146.4, Єкл 9.5-6, Іс 38.18).
Мертві нічого не знають, як ті, які ніколи
не жили (Йов 3.11-17, 10.18-19). Вони не знають і тих, хто продовжує жити на
землі (Йов 14.20-21, Іс 63.16).
Факт, що душа, дух і тіло перебувають у
стані повної несвідомості під час покійного сну без снобачень, такі вони й у
смерті, бо смерть порівнюється зі сном (Іван 11.11-14, Дан 12.2, 1 Фес
4.14-16).
Відповіді на заперечення :
1. Обіцянка
Христа, що розбійник буде з ним у раю, не доводить життя після смерті, т.к.
Христос зійшов у рай до Отця через деякий час після ВОСКРЕСІННЯ (Іван
20.17-18).
2. Притча
про багатія і Лазаря не вчить, що людина має свідомість після смерті, бо ТАМ НЕ
ГОВОРИТЬСЯ ПРО ДУШУ АБО ДУХ, але йдеться про людей, які мають очі, язик і
пальці. Завдання притчі - пояснити, що буде з праведними жебраками та з
безбожними багатіями після суду.
3. «Розрішитися
і бути з Христом» (Фил 1.23) виповниться, коли Павло отримає свою нагороду за
другого пришестя Христа (2 Тим 4.6-8).
4. Те, що
Павло говорить у 2 Кор 5.1-8 ( «вийти з тіла») виповниться, коли «смертне це
одягнеться в безсмертне», під час першого воскресіння (1 Кор 15.42-44,54).
Покарання
нечестивих, як і нагорода праведників, БУДЕ ПІСЛЯ СУДУ (Об'явл 11.18, 22.12;
Дії 17.31; Іван 12.48). Сатана і всі нечестиві зберігаються на день суду для
покарання (2 Пет 4.9 , Юда 6). Вони не страждають до цього часу, бо не знають,
що загинули, до настання цього великого дня (Матв 8.28-29, 7.21-2; Єкл 9.5 -
«немає їм відплати»).
Безбожні будуть
спалені «вогнем невгасимим» (Матв 3.12, Марк 9.43-48). Він називається невгасимим,
тому що не згасне доти, доки є палаюче (Єр 17.27).
Сатана і нечестиві
будуть «мученими вічно» (Об'явл 20.10, 14.11). Вислів «вічно», «на віки» і «на
віки віків» (євр. «олям», грец. «айон») часто застосовуються до цього життя
довгим і коротким, наприклад: «І він залишиться рабом його вічно» (Вих 21.6)
[поки живий].
Звістка третього
ангела :
«Хто поклоняється
звірові (і образу його) і приймає накреслення його на чоло своє або на руку
свою, той питиме вино люті Божої, вино цілісне, приготоване в чаші гніву Його,
і буде мученим у вогні та сірці перед святими ангелами та Агнцем, і дим муки їх
буде підніматися ПОЖИТТЄВО, і «поки вони не згорять» не будуть мати спокою ні
вдень, ні вночі ті, хто поклоняється звірові і образу його, і тих, що приймають
накреслення імені його. Тут терпіння святих, які дотримуються Божих заповідей і
віри в Ісуса» (Об'явл 14.9-12).
Справжнє
продовження вогню, який звернув Содом і Гоморру в попіл (Юда 7), буде лише
«миттю» порівняно з нескінченним часом. Це і можна сказати про знищення
безбожних після суду (2 Пет 2.6, Плач 4.6).
Таким чином, слова
«на віки», «вічно» і «на віки віків» мають значення нескінченності, якщо
йдеться про предмети, ЯКІ НІКОЛИ НЕ ПЕРЕСТАНУТЬ БУТИ, і обмеженої тривалості,
якщо застосовуються до предметів, які НЕ будуть існувати завжди.
АД або ОЗЕРО
ВОГНЕНЕ : в нього будуть кинуті безбожні, земля під їхніми ногами перетвориться
на лаву, і там будуть спалені корінь (сатана) і гілки (безбожні) (Мал 4.1; Іс
34.8-9; Об'явл 20.9, 93). При цьому безбожні стануть, як би їх не було : «І не
буде тебе» (Єз 18.4-20, Авд 15-16, Матв 10.28, Об'явл 21.4). Вони перейдуть у
«шеол» (небуття).
Після цього нове
небо і нова земля займуть місце колишніх, і там завжди буде правда (2 Пет 3.10,13;
Об'явл 20.15,21.1-4; Мал 4.3).
Нечестиві будуть
мучитися деякі менш, деякі більш відповідно до своїх справ, однi битi багато, а iншi мало (Лука 12.47-48, Юда 15-16, Об'явл 20.12). Вони завжди
будуть мертвими, отже, покарання їх, яке завдасть досконалого знищення, буде
вічним (Матв 25.46).