!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
І проти Всевишнього вимовлятиме слова і пригнічуватиме
святих Всевишнього; навіть буде мріяти скасувати в них святкові часи і закон, і
вони будуть віддані в руку його до часу і часів та півчасу.
Даниїл 7.25
Яка поведінка малого рогу символізує ставлення папської
влади до Всевишнього?
«І проти Всевишнього вимовлятиме слова» (Дан 7.25).
Як Павло, говорячи про людину гріха, описує цю саму владу?
«Той, хто чинить опір і звеличується понад усе, званий Богом
або святинею, так що в храмі Божому сяде він, як Бог, видаючи себе за Бога» (2
Фес 2. 4 ).
Примітка.
Наведені нижче витяги з праць багатьох авторитетних
богословів, більшість з яких - прихильники католицької церкви, показують нам,
до чого дійшло папство у своїх претензіях на авторитет та владу Бога.
«Усі імена та титули, якими в Писанні названий Христос, як
глава церкви, однаково ставляться і до папи римського» (Robert Bellarmine,
Disputatones de Controversiis, Tom.2, «Controversia Prima», Book 2 [De
Consiliorum Auctoritate» ], chap.17 [1628 ed.], vol.1, p.266).
«Бо ти є Пастир, ти - лікар, ти - чоловік, ти - владика, ти
- Бог на землі» (Christofor Marcellus Oration в Fifth Lateran Council,
4th session, in J.D.Mansi, Sacorum Conciliorum...
Collectio, vol.32, col.761).
«Бо не людина, а Бог відокремлює римського понтифіка, який виконує
функції не смертної людини, а всемогутнього Бога, зважує потреби чи вигоди церков
і має не людську, а Божественну владу» («The Decretas of Gregory IX», Book 1, title 7 , chap.3, in Corpus Juris Canonici [1555-56 ed.], vol.2, col.203).
«Папа є верховним суддею закону всієї землі… Він є не тільки
вічним первосвящеником, але й царем усіх царів і паном усіх панівних» (La
Civilta Catolica, March 18, 1871, guoted in Leonard Woosley Bacon, An Inside
View of the Vatican Council [ American Tract Society ed.], p.229, n.).
«Христос доручив Свій земний престол головному понтифіку…
тому що Йому належить вся влада на небі та на землі… Отже, головний понтифік,
який є намісником Христа, має всю Його владу» (Corpus Juris Canonici [ 1555-56
ed. ] , vol. 3, Extravagantes Communes, Book 1, Chap.1, Col.29, Transl. від
Porro Subesse Romano Pontiff).
«Папа римський увінчаний потрійним вінцем - як цар неба,
землі та пекла» (Lucius Ferraris, Prompta Biblioteca, Papa, art.2 [1772-77
ed.], vol.6, p.26).
«Усім віруючим у Христа необхідно бути твердо впевненими в
тому, що римський понтифік на священному папському престолі є архієпископом
всієї землі і наступником блаженного Петра, першого з усіх апостолів, істинного
намісника Ісуса Христа. Блаженний Петро був главою всієї церкви, батьком і
вчителем усіх послідовників Ісуса Христа, і через нього римський понтифік
отримав Божественну силу і владу, щоб керувати, живити, пасти та панувати над
всесвітньою церквою Ісуса Христа» (Pastor Aetrenus, publ. in the
fourth session of the Vatican Council, 1870, chap.3, in Philipp Shaff, Creeds
of Christendom [New York: Harper], vol.2, p.262).
«Ми вчимо і визначаємо, що відкритою нам понад догмою є те, що римський понтифік, перебуваючи на своїй кафедрі або виконуючи покладені на нього обов'язки пастиря, лікаря та
вчителя всіх християн, силою своєї вищої влади визначає вчення церкви у всьому, що стосується віри та
моральності, щоб вся
церква слухалася цього вчення. З
Божественною допомогою, обіцяною папі в блаженному Петрі, він має непогрішність
і, згідно з волею Божественного викупителя, який бажає, щоб Його церква мала
виняткове право визначати вчення про віру і моральність, встановлення римського
понтифіка є незмінними ні подальшими його встановленнями» (Там же, chap.4,
pp.270,271).
Серед 27 тверджень, відомих як «Накази Гільдебранда», який
під ім'ям Григорія VII обіймав папський престол з 1073 по 1087 рік, містяться
такі :
2. Лише римський понтифік може по праву мати титул владики
світу.
6. Ніхто… не може жити під одним дахом із відлученим від
церкви.
9. Усі князі можуть цілувати лише його стопи.
12. Папа має владу зміщувати імператорів.
18. Його висловлювання ніхто не має права переглядати, тоді
як він може переглядати рішення інших.
19. Папу судити ніхто не може.
22. Католицька церква непогрішна. Вона ніколи не робила
помилок і ніколи не зробить їх, бо про це говорить Писання.
26. Ніхто не може вважатися католиком, не приймаючи
справжнього вчення католицької церкви.
27. «Він (папа) може звільняти васалів від залежності безбожних
правителів (сюзеренів) (Cesare Baronius, Annales, 1076, secs.31-33, vol.17
[1869 ed.], pp.405,406).
«Вони наділили папу непогрішністю, яка властива лише Богові.
Вони надали собі Божественне право прощати гріхи. Вони заявляють про те, що
можуть відчиняти та зачиняти шляхи на небеса, забуваючи про те, що все
перебуває в руках Божих. Вони заявляють, що папи вище за всіх царів земних і що
вони без Бога можуть звільнити цілі народи від їхньої присяжної залежності і
вірності своїм королям, якщо ці королі їм не подобаються. Вони прямо виступають
проти Бога, розпродуючи індульгенції від гріхів, а це найгірше з усіх їхніх
богохульств» (Adam Clarke, Commentary, on Daniel 7.25).
Що говорить пророцтво про ставлення малого рога до народу
Божого?
«І пригнічуватиме святих Всевишнього» (Дан 7.25).
Примітка.
«Згідно з перерахованими кривавими принципами, папство
жорстоко переслідувало народ Божий. Особливо сильними ці гоніння стали,
починаючи з XI-XII століть, і, то слабшаючи, то знову посилюючись, вони тривали
майже донині, залишивши особливу сторінку історія християнства.
Після того як в канонах Орлеана прозвучав відкритий заклик
до знищення єретиків, пішли хрестові походи, встановлення інквізиції, жорстокі
спроби знищити вальденсів, винищення альбігойців, знущання над лоллардами,
жорстокі війни проти Богемії з метою винищити її Яна Гуса та Єроніма, а також
безлічі інших вірних послідовників Христа. Ось лише короткий перелік того, що
до Реформації робила католицька церква, щоб підкорити всі народи своєї влади.
Але й згодом католицька церква не раз без межі жорстокістю обрушувалася на
своїх супротивників, як це було в Нідерландах, не припинялися муки і тортури
інакодумців під час правління королеви Марії, винищувалися вогнем і мечем
прихильники Реформації в Іспанії та Італії, гоніння в Польщі, потім пішли
Варфоломіївська ніч у Парижі, переслідування гугенотів і всі звірства та
віроломства, пов'язані зі скасуванням Нантського едикту. Ось лише найвідоміші і
привертають увагу історичні факти, які свідчать про виконання старозавітного
пророцтва. При цьому ми не згадали про повільні і таємні вбивства вірних
християн священною інквізицією, суди якої діяли повсюдно» (T.R.).
У книзі Ллорента «Історія інквізиції в Іспанії» наводиться
перелік приблизно всіх жертв інквізиції в Іспанії. Автор обіймав посаду
секретаря священної інквізиції, і ми можемо цілком довіряти цьому авторитетному
свідченню. Ллорент стверджує, що тільки в одній Іспанії понад 300 тис. осіб
було знищено внаслідок переслідувань інквізиції, з яких 31912 були живцем
спалені на багатті.
Мільйони людей у Європі були страчені за свої християнські
переконання.
«Те, що католицька церква пролила безневинної крові більше
за будь-кого за всю історію людства, для всіх є безперечним фактом.
Документальне свідчення про багато беззаконь папства стосовно інакодумців
настільки приховані, що просто неможливо сформувати повне уявлення про те,
скільки людей стали його жертвами, і ніяка уява не в змозі уявити всі їхні
страждання» (W.E.H.Lecky, History of the Rise and Influence Spirit of Rationalism
in Europe [1910 ed.], vol.2,
p.32, див. також The Catholic Encyclopedia, p.362).
Що свідчить пророцтво щодо подальшої роботи малого рога?
«Навіть мріє скасувати у них святкові часи та закон» (Дан
7.25).
Примітка.
Ось що пише католицький автор про владу папи змінювати
Божественні накази :
«Папа римський має такий авторитет, владу і силу, що може
видозмінювати, роз'яснювати і тлумачити навіть Божественні закони, оскільки має
Божу владу і діє як намісник Бога на землі» (Lucius Ferraris, Prompta
Biblioteca, «Papa», art.2).
Хоча Десять Заповідей, Закон Божий наводиться у незмінному
вигляді в католицькому перекладі Святого Письма, віруючих навчають не за
Біблією, а за церковним катихизмом. З нього випливає, що Божий Закон був
змінений і перероблений папством по-своєму. Більше того, католики не тільки
керуються церковним тлумаченням Закону Божого, але й з усіх питань його
дотримання звертаються до церкви і отримують її благословення лише в тому
випадку, якщо їхня поведінка та життя перебувають у згоді з волею церковних
ієрархів.
Друга заповідь, яка забороняє виготовлення і поклоніння
ідолам і кумирам, не включена в католицький катихизм, а десята заповідь, що
говорить «не побажай», поділена на дві заповіді.
На доказ того, що католицька церква владою папи особисто
змінила Закон Божий і що вона надала собі силу, владу і право змінювати
Божественні накази, пропонуємо вам звернути увагу на наступні цитати з
католицької літератури :
«Питання: Чи маєте ви докази того, що католицька церква має
владу встановлювати церковні свята?
Відповідь: Якби в неї не було такої влади, вона не зробила б
того, в чому з нею згодні всі сучасні віруючі, - не замінила б дотримання
суботи, сьомого дня тижня, на неділю, перший день тижня, бо ця зміна не
знаходить ніякого обґрунтування у Святому Письмі» (Stephen Keenan, A Doctrinal
Catechism, «On the Obedience Duc to the Church», chap.2, p.174).
«Питання: Як ви можете довести, що римо-католицька церква
має владу встановлювати вихідні та святкові дні?
Відповідь: Сам факт зміни святкування суботи на святкування
неділі. Проти цього не заперечують і протестанти, хоча цим вони самі собі
суперечать, бо, суворо дотримуючись неділі, вони не визнають усіх основних
свят, встановлених католицькою церквою.
Запитання: Як ви це можете довести?
Відповідь: Зважаючи на те, що вони дотримуються неділі, вони
тим самим визнають владу Христа встановлювати святкові дні та розглядати
недотримання їх як гріх; не дотримуючись решти наказів римської церкви, вони,
по суті, заперечують цю саму владу, яка встановила ці дні» (Henry Tuberville,
An Abridgement of the Christian Doctrine, p.58).
«Ви можете прочитати всю Біблію від Буття до Одкровення і не
знайдете жодного рядка, що підтверджує святість недільного дня. Писання
вимагають релігійного дотримання суботи, дня, якого ми ніколи не святимо»
(James Cardinal Gibbons, The Faith of Our Fathers [1917 ed.], pp.72,73).
До якого часу, згідно з пророцтвом, триватиме влада малого
рога?
«І вони будуть віддані в руку його до часу, часів та
півчасу» (Дан 7.25).
Які інші біблійні пророцтва згадують про цей період?
«І дано були дружині два крила великого орла, щоб вона
летіла в пустелю в своє місце від імені змія і там харчувалася протягом часу,
часів і пів-часу» (Об'явл 12.14).
«І дані йому вуста, що говорили гордо і богохульно, і дана
йому влада діяти сорок два місяці» (Об'явл 13.5, див. Об'явл 11.2).
«А жінка втекла в пустелю, де приготовано було місце від
Бога, щоб живили її там тисячу двісті шістдесят днів» (Об'явл 12.6).
Що означає один день у біблійному пророцтві?
Один буквальний рік (Єз 4.6).
Примітка.
У пророцтвах з другого, сьомого та восьмого розділів книги
пророка Даниїла і в більшості пророцтв книги Одкровення люди, звірі та предмети
представлені у вигляді символів. Самі по собі вони не представляють реальних
подій, а в образному вигляді говорять про дійсні особистості та події.
Відповідно до цього періоди часу у цих пророцтвах також представлені
символічно.
Як приклад ми можемо взяти вірш із 4-го розділу книги
пророка Єзекіїля, де пророку належало здійснювати символічне дійство протягом
сорока днів, кожен із яких символізував один буквальний рік.
Крім цього слід зауважити, що періоди часу, про які йдеться
в сьомому і восьмому розділах книги Даниїла - 1260 і 2300 днів - не
відповідають за змістом ніяким відомим історичним періодам часу, бо ніякі
тривалі періоди часу в історії не обчислювалися днями. Це підтверджує висновок
у тому, що ці числа позначають час символічно, а чи не буквально. Також
потрібно мати на увазі, що якщо ми визнаємо період 2300 днів як єдине ціле і
при цьому 490 років з дев'ятого розділу Данила є частиною цього періоду, то
очевидно, що період 2300 днів (вечорів і ранків) необхідно розглядати
символічно.
«Час» у пророцтві ототожнюється з роком (див. Дан 11.13);
часи з двома роками, отже, три та пів-часу відповідно означають три з половиною
роки. Очевидно, це стосується і сорока двох місяців. Оскільки ці два періоди, у
наведених вище текстах, дорівнюють за тривалістю 1260 днів, то очевидно, що це
пророчий рік і складається з 360 днів, або 12 місяців по 30 днів у кожному. Так
як у біблійному пророцтві день символізує рік, то цей період часу вказує на
тривалість часу, протягом якого малий ріг (папство) буде звеличуватися над
святими, святковими часами та Законом Божим, і становить 1260 років.
Декрет імператора Юстиніана, виданий 533 року н.е., визнає
папу «головою всіх церков» (Justinianus Codex, Book 1, title 1, sec.4, в Civil
Law, tralsl. by S.P. Scott, vol.12, p.12). Нищівна поразка остготів при облогі
Риму через п'ять років, у 538 році, стала смертельним ударом по незалежності
прихильників вчення Арія, які панували тоді у всіх італійських церквах. Цей рік
є помітною віхою у становленні та звеличенні папи над усім християнським
світом. Таким чином, цей рік можна з повним правом вважати роком початку
відліку пророчого періоду 1260 років, який закінчився 1798 року. Безпосереднім
результатом повстання проти папської влади у роки французької революції стало
захоплення французькою армією під проводом маршала Бертьє у лютому 1798 року
Риму і полон папи, який через рік помер, перебуваючи у засланні у місті
Валенсія, на території Франції. 1798 рік, у якому папству було завдано
смертельну рану, можна, отже, розглядати як останній рік цього пророчого
періоду.
Яка доля, зрештою, спіткає малий ріг?
«Потім сядуть судді, і відберуть у нього владу губити і
винищувати до кінця» (Дан 7.26).
Кому належатиме царство та влада?
«Царство ж і влада і велич царственна по всій піднебесній
дано буде народу святих Всевишнього» (вiрш 27).
