среда, 18 января 2023 г.

על גב ההר

 








מהספר  מחשבות מהר הברכה

6 קרא פרק בעמוד

МУЗИКА ЗВУЧИТЬ

 






Музика живе

В мріях і думках,

Мовчанні і слові,

Музика живе

В наших почуттях

Тривоги й любові

І коли звучить вона,

Зупиняється час,

Все народжується знов

Ніби вперше кожен раз!

 

І про все забувається,

Лиш любов залишається,

Затихає все, замовкає все,

Завмирає все на землі,

Коли музика звучить.

Затихає все, замовкає все,

Завмирає все на землі,

Коли музика, музика звучить!

 

Може, і давно

Сивіє печаль

У когось на скронях,

Може, із сльози,

Або із дощу

Краплина в долонях.

Може ще початком

Буде кінець

І настане свято

Для наших сердець!

 

І про все забувається,

Лиш любов залишається,

Затихає все, замовкає все,

Завмирає все на землі,

Коли музика звучить.

Затихає все, замовкає все,

Завмирає все на землі,

Коли музика, музика звучить!

вторник, 17 января 2023 г.

THE SECOND MESSAGE

 






!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!



Created in the 19th century, the movement of the second coming (Adventism) illustrated the ten virgins ( Matt 25.1- 13 ), of which 5 have taken oil for lamps and 5 - not taken when went to meet the bridegroom.

VIRGIN  -  those who consider themselves to be children of God ( 2 Cor 11.2 )

LAMP  -  the Bible ( Psalm 118.105, 2 Peter 1.19 )

OIL  -  Holy Spirit ( 1 John 2.20, 27; Acts 10.38 )

 

The delay of the groom - disappointment in the spring of 1844, when Christ was expected for the first time ( Matt 25.5, Abb 3.1-3 ). They have fallen asleep before midnight ( interval between 21 March and 22 October 1844).

 

"At midnight, shout: the groom goes!" Call the movement led to the treatment of many people.

When in 1844, the expected Christ, much of Christianity had rejected this appeal (and the news that he's coming soon), and THIS CAUSED the moral and the spiritual DOWNFALL of BABYLON ( Revelation 14.8 ).

It was the second Angel's message, which merged with the midnight cry, and during three months drew 50000 people.

 

Joy and sorrow, frustration is illustrated in the Rev 10.10 (eat the book sweetness and bitterness) - Matt 21.1-11, Luke 24.17-21

But still a third message was supposed to be before Jesus comes ( Rev 10.11, 14.9-14 ).

РАЗВЕ ТЫ НЕ СЛЫШАЛ ?

 









?????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????

 

 

 


В возрасте 18 лет я просто обожала Москву. Сумасшедший ритм мегаполиса производил неизгладимое впечатление. Поток людей, как река, подхватывает тебя и несет. И эта стихия так же неуправляема, как ураган или наводнение. Особенно ощутимым это становится в метро. Ты как частичка огромного муравейника, где все упорядочено и беспорядочно одновременно.
В моем родном городе метро нет. И потому я, подобно чеховским сестрам, бредила: «В Москву! В Москву!»

Когда моя лучшая подруга вышла замуж и уехала в городок, население которого не превышало и тридцати тысяч, я искренне посочувствовала ей. Помню, как, навещая их с мужем, я брела по пустынной деревенской улице. Была зима, и смеркалось рано. Снег скрипел под ногами, дым, исходивший из печных труб, щекотал ноздри. Даже собакам, кажется, было настолько тоскливо, что они перестали лаять. «Нет, –
думала я тогда, – так жить невозможно. Такая скука. Тоска. Безысходность. Никогда в жизни не стану жить в подобном месте!»
Но я тоже вскоре вышла замуж. Мой муж – служитель церкви, и нас направили на служение в глухой северный поселок. Теперь тот городок, по которому я брела когда-то зимним вечером, казался райским уголком. Холодные осенние вечера и пронизывающий ветер были пустяками по сравнению с той изолированностью, которую мы ощущали. Но постепенно деревенская жизнь открылась для нас с другой стороны. Пролетела осень, закончилась долгая в тех краях зима, и наступило, наконец, долгожданное лето, о котором так метко сказал Пушкин:
Но наше северное лето –
Карикатура южных зим.
Мелькнет – и нет, известно это,
Хоть мы признаться не хотим.

По-настоящему начинаешь ценить то, чего очень долго ждешь. Я разбила цветник около дома, посадила огород. И мы все лето наслаждались зеленью и овощами собственного производства. Но самым прекрасным, что подарил нам тот северный край, были леса. Величественные образы с картин Шишкина, Левитана, а в особенности братьев Васнецовых оживали, становились частью меня. Я научилась ходить по болоту, собирать клюкву и морошку. И лишь в том месте ощутила, как близок ко мне Господь. Как многое Он хотел сказать мне раньше, когда, захваченная суетой большого города, я не могла Его услышать. Теперь, в лесу, в окружении зеленой тишины я постигала Его откровения. И слова Священного Писания становились такими же близкими и понятными, как это высокое небо, могучие сосны и поросшие мхом кочки.
«Остановитесь и познайте, что Я – Бог: буду превознесен в народах, превознесен на земле» (Псалом 45:11).
Теперь, приезжая в большой город, я чувствую, как сильно давит он на человека, выжимая все соки, оставляя тебя наедине со своей усталостью и раздражением. Конечно, и в таком месте мы можем слышать голос Бога, обращенный к нам, но это значительно сложнее. Пестрая реклама, навязчивая музыка, безумный темп, –
ко всему этому быстро привыкаешь и, кажется, перестаешь замечать. Но усталость от постоянного шума и спешки с каждым годом все больше и больше опустошает нас.
Возникает ряд закономерных вопросов: разве не достаточно создано сегодня всевозможных приспособлений для облегчения нашего труда? Разве есть нужда современному человеку, обливаясь потом, ходить за плугом, чтобы прокормить свою семью? Тогда почему же так много людей, казалось бы, освобожденных от этого, страдают от синдрома хронической усталости и депрессии, будучи абсолютно дезориентированы и потеряв смысл своего существования?
Но для Бога нет ничего невозможного. Даже в суете мегаполиса, даже в многочасовой пробке Он продолжает взывать к нашему сердцу:
«Разве ты не знаешь? Разве ты не слышал, что вечный Господь Бог, сотворивший концы земли, не утомляется и не изнемогает? Разум Его неисследим. Он дает утомленному силу, и изнемогшему дарует крепость. Утомляются и юноши и ослабевают, и молодые люди падают, а надеющиеся на Господа обновятся в силе: поднимут крылья, как орлы, потекут – и не устанут, пойдут – и не утомятся» (Исаия 40:28-31).
Пусть эти слова станут ободрением для загнанного человечества, несущегося за призрачной мечтой. Господь желает быть услышанным нами, чтобы сделать нашу жизнь более яркой, более осмысленной, более счастливой.

 

Ольга Смирнова


מבוא

 






 מהספר  מחשבות מהר הברכה

5 קרא פרק בעמוד

КОХАННЯ - ЦЕ СЕРЙОЗНО !

 






++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

 


 

Чи можна всі стосунки між чоловіком та жінкою назвати коханням?

Судячи з високого відсотка розлучень, скоріше ні. Звинувачувати в цьому треба не «зле» та «фатальне» кохання, а той сурогат, який замінює здорові та міцні стосунки. Любов подібна до плоду. Але перш ніж зірвати і з'їсти, треба, щоб плід дозрів, став стиглим. У відносинах це виявляється у впізнанні людини, побаченнях із нею та спілкуванні.

Не впізнавши до кінця людини, не домігшись від неї, щоб вона відкрилася, дуже складно розраховувати на її вірність, не кажучи вже про довіру один до одного. Однієї симпатії, пристрасті, мало для побудови надійних стосунків у коханні. Дуже важливо розуміти близьку тобі людину, розділяти або терпимо ставитися до її життєвої позиції, планів та мрій. Повинно відбутися «притирання» характерів та вироблені механізми і способи виходу з конфліктних побутових ситуацій та суперечок. У своєму зародку відносини мають будуватися на взаємній довірі та повазі. Вигоді, користі, обособленому немає і не може бути місця у відносинах, вони повинні бути підпорядковані загальним цілям та завданням. Нехай це здасться анахронізмом на тлі панування зараз у суспільстві легковажного ставлення до шлюбу та сім'ї, треба «Бога боятися та заповіді його дотримуватися».

Як зазвичай зараз закохуються, «будують відносини» і одружуються? У більшості випадків кохають не саму людину, а своє ідеальне уявлення про обранця - про те, яким він має бути, яким параметрам відповідати. Закохуються не в реальну людину, а в її ідеальний образ, що виник у голові. Зовсім незнайомих, чужих нам людей приймаємо за своїх рідних та близьких, живемо з ними багато років, а потім із розчаруванням та болем виявляємо, що з ними у нас немає нічого спільного. Тим більше - кохання. Запитуємо себе - чому це стало можливим, як ми це допустили, і як до такого сумного кінця прийшли. Хоча відповідь на поверхні і очевидна: у стосунках не вистачало спілкування, доброти та уваги.

Люди банально не знали одне одного. Про те, що «не зійшлися характерами» дізналися, коли стало пізно - наприкінці стосунків. Якщо у відносинах «кожний шукає своє» - це не кохання, а комерційна угода, контракт, розрахований на взаємну вигоду. Ми собі вселяємо, нам здається, що ми і нас люблять, а насправді хтось є жертвою в таких відносинах, а хтось маніпулятором. А все тому, що один не знав свого партнера і на цій підставі ідеалізував, домислював собі його образ; а другий, хоч і встиг дізнатися, але поєднав свою долю зі своєю «половинкою», сподіваючись, що вона виправиться, змінитись на краще. Природно: «за подобою та образом своїм». Можна уявити як відчуватиме «носій відносин», який ідеалізував все життя свого партнера, дізнавшись, що його не поважали.

Одружилися, вважаючи, що свою «половинку» можна буде змінити. У такому статусі «віртуального кохання» і жили вони у шлюбі: один розчарувався у можливості змінити свого партнера, боячись сказати йому правду, що вони «різні»; а другий до того був «засліплений» «ідеальним чином» своєї «половинки», що, дізнавшись усієї правди про їхні стосунки, опинився в глибокій депресії та шоці. І в усьому винен дефіцит спілкування у відносинах. Шлюби, в яких подружжя, в одному випадку ідеалізує одне одного, а в іншому - намагається змінити свого партнера - досить поширені типи відносин.

Як правило, вони недовговічні, і закінчуються розлученням. Ось до чого призводить несерйозне ставлення до шлюбу, ігнорування особистісних якостей, грубе, цинічне ставлення до почуттів та долі близьких людей. Такі відносини дискредитують кохання, зводять її до рівня лотереї - "пощастить - не пощастить", "стерпиться - злюбиться". Сила кохання полягає не в глибині почуттів та пристрасті, а в силі правди. Мовчання, лицемірство, брехня вбивають кохання, призводять до її заперечення - ненависті.

Кохання не буває «сліпим», воно завжди «зряче». «Сліпими» відносини роблять пристрасть та легковажність. Справжнє кохання - це єдність розуму, душі та серця. Саме в такій послідовності і ніяк інакше.

понедельник, 16 января 2023 г.

THE EXAMINING COURT

 






Court is required to verify who had complied with the conditions of reconciliation and the forgiveness of sins.

"My children! These things I write to you, that you should not commit sin. And if anyone sins, we have an advocate before the father, Jesus Christ the righteous. He is propitiation for our sins, and not only for ours but also for the sins of the whole world" (1 John 2.1-2).

 

The trial will be open book:

1. The BOOK of LIFE (the names of the accepted of God) - Dan 7.9-10, Ex 32.32, Phil 4.8, Rev. 3.5

2. COMMEMORATIVE book (all the words and actions of all people) - Mal 3.16, Rev 20.12

 

The Court is in the second part of the heavenly sanctuary ( Dan 7.9-10, Rev 11.18-19 ).

ALL WILL BE JUDGED ACCORDING to the LAW, is stored in the Ark of the Sanctuary ( Rom 12.16, Jac 2.8-12, Rev 11.18-19 ).

Guardian angels, recording the words and actions of the people of God, are present and are witnesses on court         ( Dan 10.9-10, Heb 1.13-14, Matt 18.10, Acts 5.19, Eccl 5.6, Mal 3.16 ).

 

All will be judged by recorded books ( Mal 3.16, Rev 20.12-13, Matt 12.36-37 ).

The names of those who had complied with the conditions of salvation will be confessed before the Father and their sins will removed ( Matt 10.32, Acts 3.19, Heb 9.23-26 ).

"Repent ye therefore, and refer to your sins may be blotted out" ( Acts 3.19 ).

"So anyone who confesses me before men, I will confess before my father in heaven, but whoever denies me before men, I also will deny it and I confronted my father in heaven" ( Matt 10.32-33 ).

The names of all the faithful remain in the book of life, and they don't die ( Rev 3.5, 20.15 ), other names deleted from it.

 

Court continues from 1844 onwards until the end of time of grace.

At the end of the Ministry in the heavenly sanctuary of the Christ will take the Kingdom with its capital in the new Jerusalem (the bride, the Lamb's wife) and is the acceptance of "marriage" ( Dan 7.13-14; Matt 25.1-10; Rev 21.2,9-10 ).

 

Now people must, as before Christ, seek God until will declared the final determination ( Lev 23.27-29, Sof 2.1, Rev 22.11).

ПРЕДСКАЗАНИЯ БУДУЩЕГО НЕ ИСПОЛНЯЮТСЯ !

 






ХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХ



Обратите внимание на "даты из прошлого" (расшифровку непонятного бормотания) до 2018 года. ПРОРОКУ, СОВРАВШЕМУ ХОТЯ БЫ РАЗ, ВЕРИТЬ НЕЛЬЗЯ !






סיום

 






מהספר  אני יהוה רופאך

346 קרא פרק בעמוד

ФЕЙКИ ТА ФАКТИ

 






!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

 

 

   Наша відповідь тим, хто сміється з біблійної хронології

 

   Ми, християни, креаціоністи та прихильники ідеї існування Творця, не випадково стоїмо на своїх позиціях. Вчені-теоретики, як вони себе називають, своїми невірними викладками неодноразово підтвердили свою погану репутацію - і астрономи, і фізики, і геологи, і біологи, і історики. Непоганим аргументом на користь цього є те, що рання історія стародавнього Єгипту, як вона складена, складається з датування (і не тільки) з суцільних фантазій. Помилки можливі та очевидні, особливо коли виявилося, що вони виявлені навіть у подіях 700-800-річної давності.

  Держави стародавнього світу - загадка для всіх. Досі ніхто не може пояснити, звідки, після примітивних знарядь праці первісного суспільства, у стародавньому Єгипті раптом з'являються сучасні хірургічні інструменти?

   Нам відомо, що післяпотопна історія (а сам потоп мало хто заперечує, занадто багато слідів - намивань і затоплених водою будівель було знайдено) налічує приблизно 4500 років - 2500 років до Христа і 2000 після, нові знахідки, наприклад, на горі Арарат, підтверджують це. Саме такий приблизний вік мають найдавніші письмові джерела, але чомусь в історії Єгипту та інших стародавніх країн з'явилися періоди, набагато більші в часі. Але чи можна їм вірити?

   Без авантюр тут не обійшлося. Так, у музеях на експозиціях виставлена ​​в залах лише частина експонатів, а те, що не відповідає і що цим вченим не потрібно, щоби це люди бачили, лежить у запасниках і це нікому не показують.

   Виникнення давньоєгипетської держави, столиці Мемфіс і так званої I династії фараонів (Нармер) вчені датують по-різному, від 4000 до 3000 до н.е. , або так зване «бронзове століття». Різночитання величезні, письмових свідчень мало, наприклад, Палермський камінь, де згадується I династія та об'єднання північного та південного царств, трохи старше 4000 років (приблизно 2200 до н.е., тобто набагато пізніше описаних подій). У переклад могли вкрастися неточності, до того ж, коли записів недостатньо, для датування пускають у хід сумнівний радіовуглецевий метод, де в системах рівнянь невідомих більше, ніж самих рівнянь.

   Тим не менш, встановлюють точні роки правління фараонів (а різночитання є, як і в астрономії, наприклад, теж - по паралаксам одні вчені кажуть, що до Полярної зірки 300 світлових років, а інші стверджують, що 400), а «білі плями» заповнюють із голови. На першу неперевірену і недоведену тезу, прийняту за догму, потім нанизують решту.

   Така сама ситуація з фараоном Джосером, першим у III династії. Колись вважалося, що він жив 3000 років до нашої ери, а тепер вони мають близько 2700 року.

   Подібно до творців цієї «хронології» одного разу вчинив Лайєл - взяв кілька скам'янілостей молюсків, розташував як захотів і вигадав липові віки.

   Щось для єгипетської історії взято з Геродота, але де гарантія, що його праці повністю достовірні? Адже, як виявилося тепер, греко-римська цивілізація знала про єгипетську та вавилонську вкрай мало!

   Точне ж датування неможливе через те, що стародавній світ не знав єдиного літочислення, а лише відносне, де роки вважали за правління царів, а зі смертю монарха починалося нове числення років.

   Тим не менш, завдяки письмовим джерелам, а також археологічним пошукам і знайденим предметам, про пізніший період історії Єгипту ми знаємо набагато більше, наприклад те, що Мойсей (Моусос) з фараонського роду, хоч і усиновлений - реальна історична особистість, і що вихід євреїв (які походили від патріархів, а не «від маленького племені бронзового віку») з Єгипту справді був. Єгиптологія дозволила виявити також письмові відомості (не кажучи про речові) про біблійних патріархів, наприклад про Йосипа (Цанцафа) - правителя Єгипту.

  Чи не час вченим у дусі справжньої науки змінити свій підхід до стародавньої історії і зробити його достовірним і серйозним, а не подібним до «біології», що відновлює цілий організм по кількох кістках? А саме: спиратися на справжні аргументовані факти!

   І на закінчення не можна не відзначити, що Біблія як історичний документ все-таки має рацію і їй можна вірити !!!

воскресенье, 15 января 2023 г.

THE FIRST MESSAGE

 






The book of Daniel was sealed until recently, namely until the end of the 1260 years (1798).

At the end of the sixth trumpet Angel appears with the open book (in 1840), i.e. with the book of Daniel ( Dan 12.4,9; Rev 10.7, 11.14 ). This means that the book will be explored and preached in this term to all - at sea and on land       ( Rev 10.1-2 ).  "Time no longer", that is, at that time, after all the prophetic periods. The longest of them ends in 1844.

"And I took the little book out of the Angel's hand, and ate it; and it's in my mouth was as sweet as honey; when eaten, the bitter was in the belly of my" ( Rev 10.10 ).

"Eating a book" - means to thoroughly research, her "sweetness" means the joy of expectation, and the bitterness in the belly "is a disappointment", but the first adventists, awaiting the coming of Christ October 22, 1844.

 

The Church, however, will continue to "prophesy about peoples and Nations, tongues and Kings of many" ( v. 11 ), that is, the traffic on this did not end, as predicted.

 

Angel of the chapter 14 said that a judgment of God (1844). This Angel should after the Angel of Chapter 10, as about other angels in Revelation does not say.

 

The first Angel's message spread far. Issued many literature, started preaching throughout the land.

НЕПРАЗДНИЧНАЯ ЕРУНДА

 





 



ХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХ

 

 

Получая в скорбную страстную пятницу многочисленные пасхальные поздравления, я невольно задумывался о том, что Иисус Христос – чужой на нашем празднике жизни. Главное, яйца покрасить, паску посвятить, ударно «разговеться». Всё остальное – это...

...теологический тюнинг, не востребованный массовым сознанием.

С распадом Советского Союза религия получила право на официальное возвращение в масс-культуру. Быть верующим стало модно, престижно. Люди потянулись на богослужения, как грибы после дождя начали строиться новые церквушки и появляться новые приходы.

Вместе с тем я заметил и другие явления. «Религиозность на показ» стала важным атрибутом статуса для «сильных мира сего». Связи в церковной иерархии, пожертвования на возрождение святынь, полеты на Афон чартерными рейсами за десятки тысяч долларов – сегодня для статуса всё это не менее важно, чем телефон «Vertu» или Мерседес S-класса.

Лично для себя я сделал прискорбное заключение. Церкви, овладев массовым сознанием, сохранили преимущественно форму, утратив в значительной мере своё содержание. И первоиерархи на лимузинах только подтверждают это утверждение.

Но на днях, наблюдая в супермаркетах очереди за куличами, я делал для себя еще один неприятный вывод.

Мы – общество взяточников.

Речь далеко не о 100 гривнах ГАИшнику. Всё значительно хуже.

Мы пытаемся «дать взятку Богу».

Стараемся выполнить пасхальные ритуалы в надежде заслужить благосклонность Бога. При этом большинство из нас не готовы меняться и жить по Божьему уставу.

Мы пытаемся откупиться от Него периодическим целованием образов, лишь бы не познавать Его истин.

Мы надеемся, что иконка на лобовом стекле автомобиля защитит нас. Иконка, а не глубокое осознанное единство с Богом.

Взяточничество, идущее из наших отношений с Богом, въелось во все модели нашего поведения.

Родители пытаются дать своим детям взятку подарками, лишь бы не заниматься ежедневно и ежечасно их воспитанием.

А реклама неустанно пропагандирует возможность откупиться от изжоги «Мезимом». Одна взятка желудку, вернее таблетка, и можно дальше не следить за здоровым питанием!

Чем всё это отличается от 100 гривен ГАИшнику, после которых продолжается всё то же движение с нарушением правил?

И всё наше взяточничество держится на неискоренимой вере в чудо. В то, что одноразовое действие может решить глобальную проблему. Ведь однажды погибнув на кресте, Иисус Христос якобы искупил все наши грехи!

Иногда мне кажется, что Христос погиб зря. Ведь спустя две тысячи лет главная мысль Его учения – Любовь – остаётся недопонятой и невостребованной.

Вот и сейчас, дело ведь не в том, что Христос все наши грехи принял на Себя! И даже не в том, что Он воскрес…

Главное, это то, что Он своим примером показал, что такое настоящая Любовь!

Легко любить людей в ответ на доброжелательное отношение. Но Иисус показал пример Любви в ответ на ненависть. Даже когда его били, уродовали, истязали, насмехались и распинали, Он продолжал Любить людей, мир и Бога. Ни на мгновение Он не впадал в злобу, обиду или ненависть.

Его Любовь была безгранична. Именно поэтому Христос победил смерть. Любовь победила.

По моему глубочайшему убеждению, праздник Пасхи – это праздник Любви, которая побеждает всё, которая преображает мир, меняет законы бытия. Любви, которая есть Бог.

Я думаю, что Иисус Христос меньше всего хотел, чтобы Ему поклонялись и Его восхваляли. Важно другое – чтобы люди следовали Его примеру безграничной и безусловной Любви.

Давайте прекращать «взяточничество», а вместо этого откроем сердца для Любви!

И для начала хотя бы попробуем отвечать улыбкой и любезностью на грубость и хамство.

Того и гляди, Украина станет ближе к Раю!

Христос воскрес! – Воистину воскрес! С праздником вас!

Источник : blogs.korrespondent.net


אֲבָל דָבָר אֶחָד אני עושה

 






מהספר  אני יהוה רופאך

345 קרא פרק בעמוד

ЗРОЗУМIЛIСТЬ

 






WWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWWW

 

 

   Біблія націлена на повне розуміння її сенсу: «І ми пишемо вам не що інше, як те, що ви читаєте та розумієте, і що, як сподіваюся, до кінця зрозумієте» (2 Кор 1.13). Але там містяться і такі глибокі думки, яких ми не можемо повністю досліджувати: «Мої думки - не ваші думки, ні ваші шляхи - не шляхи Мої, - говорить Господь. - Але як небо вище землі, так дороги Мої вищі за дороги ваші, і думки Мої вищі за думки ваші» (Іс 55.8-9).

   На обидва аспекти вказував уже Чарльз Сперджен: «У Біблії можна знайти великі істини, які не вміщуються у межі нашого обмеженого неглибокого розуму. Однак основні фундаментальні думки Біблії не складні для розуміння». Думки Біблії доступні кожному (Дії 17.11), і все ж глибина і багатство її не досліджені (Рим 11.33).

 

   Біблія була написана більш ніж 45 поставленими на це служіння людьми, яких вів Дух Святий. Так само її зміст не може бути зрозумілий без сприяння Святого Духа: «Душевна людина не приймає того, що від Духа Божого, тому що вона вважає це безумством; і не може розуміти, бо про це треба судити духовно. Але духовний судить про все, а про нього судити ніхто не може» (1 Кор 2.14-15).

 

   Біблія - надзвичайно точна книга. Ця її характерна риса стає очевидною, якщо досліджувати її мовний, семантичний, духовний, історичний чи природничо-науковий аспекти.

   Історичну точність Біблії слід наголосити на прикладі переслідування християн. Якщо про початковий період Церкви написано: «Людей, що віддали душі свої за ім'я Господа нашого Ісуса Христа» (Дії 15.26), то щодо середньовіччя написано: «Душі вбитих за слово Боже і за свідчення Ісуса Христа» (Об'явл 6.9).

   В наш час всілякі течії намагалися інтегрувати Ісуса у свою систему. Іслам вважає його пророком, рух за мир - миротворцем, інші - доброю людиною та громадським реформатором. Альберт Швейцер виявляв інтерес до Ісуса як до історичної особистості. Карл Фрідріх фон Вайцзекер організовував конференції на захист миру і переконував людей, що ми, люди, можемо зберегти мир на землі.

   Про Ісуса говорять багато, але тільки в тій мірі, якою Він підходить до їхньої концепції. Іслам заперечує, що Ісус є Сином Божим. Однак, якщо ми віримо в Ісуса, то Він є наш мир (єфес 2.14), інакше Він - наш суддя (Дії 10.42).

   Франц Альт пише книгу про Нагірну проповідь, проте він ігнорує головний наказ Ісуса - залишити широкий шлях, що веде до смерті, і увійти через вузьку браму. Ісус скрізь іде попереду, але цього ще недостатньо. У Нагірній проповіді Господь вчить: «Не всякий, що Мені говорить: «Господи! Господи!» увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Отця Мого Небесного. Багато хто скаже Мені того дня: «Господи! Господи! Чи не від Твого імені ми пророкували? І чи не Твоїм ім'ям бісів виганяли? І чи не Твоїм ім'ям багато чудес творили?» І тоді скажу їм: «Я ніколи не знав вас; відійдіть від мене ті, що роблять беззаконня!» » (Матв 7.21-23).

   Хто приділяє особливу увагу лише людським рисам Ісуса, той втрачає все. Ми повинні проповідувати Ісуса таким, яким Його показує Євангеліє (Іван 7.38). Проблеми починаються, якщо посилатися на все Слово Боже. У той час, як моральне розкладання у всіх сферах суспільства приймає все більші розміри, піддаються переслідуванням ті, хто трепетно ​​ставиться до Писання, девіз яких є: «Написано!» - чи йдеться про створення світу, чи про Ісуса, про Якого свідчить Писання. Проповідь Євангелія Слово Боже називає перемогою (Об'явл 12.11).

 

   Слово Боже безмежне у часі.

   Ісая порівнює короткочасність життя рослин з неминучим характером Слова Божого: «Трава засихає, колір в'яне, а слово Бога нашого буде вічно» (Іс 40.8), а Ісус додає: «Небо і земля минуть, але слова Мої не минуть» (Матв 24.35) . Лютеру належить вислів: «Біблія не антична і не сучасна, вона вічна».

   Біблія не залежить від часу, оскільки концепції та перспективи її дії поширюються далеко за межі будь-якої епохи. І хоча в ній не згадуються аборти та наркоманія, з неї можна вивести однозначне ставлення до цих явищ. Такої глибини проникливості не має жодна інша книга. Так, наприклад, людське законодавство не може здійснити правосуддя, якщо не існує параграфа, що відповідає тій чи іншій темі.

суббота, 14 января 2023 г.

THE MARK OF THE BEAST

 






ОООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООООО



Observance of the Sabbath is a sign of allegiance to God.

Ierovoam dedicated to the celebration of the golden calf, was a sign of allegiance to him and a sign of worship the idols ( 1 Kings 12.28-33 ).

From these and other examples show that adherence to a certain day is a sign of fidelity to the object of worship.

 

Therefore, there Sunday is a sign of worship to church authority (the beast) and MAY NOT be familiar to the worship of God, as it is FALLING AWAY.

The Catholic Church respects and forced all to observe Sunday as a symbol of HIS POWER, though for it accepts and ACKNOWLEDGES that THERE IS NOT A COMMAND OF CHRIST.

 

Thus, the Sunday is the MARK of the BEAST or SIGN of him.

According to the prophecy, the image of the beast (United States) will force all to respect and ensure respect Sunday and don’t respect Saturday. Then those who consciously observe Sunday, WILL WORSHIP THE BEAST and receive his script ( Rev 3. 14-17 ).

НЕВИДИМЫЙ

 






ХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХ

 

 

Когда я впервые увидела Мариночку у нее дома, ей было 13 лет. Ее первый взгляд – немного диковатый, но очень внимательный, пристальный и испытующий. Это была маленькая неприступная крепость с закрытыми окнами, кроме одного, из которого за мной наблюдали глаза цвета ночи, готовящейся перейти в рассвет. И я сразу оказалась во власти самых нежных чувств к ней. Всем своим существом я ощутила, как нужен ей Христос. Хотелось согреть ее той любовью, которой согревал меня Спаситель уже несколько лет.

Я видела, в какой прекрасный благоухающий цветок превратится этот маленький бутончик, и стала о ней молиться, писать ей письма, посылать открытки о Божьей любви.
За год до этого Мариночка вместе с родителями и старшим братом посещала евангельскую программу, и теперь, когда я приезжала в Брянск на богослужение, ее родители приглашали меня в гости и любили слушать о Боге и о жизни со Христом. Мы подружились, и я приглашала Мариночку летом погостить у нас в деревне. Когда она ненадолго приезжала к нам, и наступало время задушевных бесед, ее умение слушать вдохновляло меня рассказывать с упоением о Христе и христианской жизни. А она все бережно хранила в своем сердце, как и мои письма и открытки.
Она вся была открыта для чистого и прекрасного. Как-то я, восхищаясь делами Творца, рассказала о красоте раннего утра, когда первые лучи солнца едва касаются верхушек леса, когда среди чарующей ночной деревенской тишины начинают звучать первые птичьи трели и свежий ветерок ласкает тебя особым ароматом. И эта пятнадцатилетняя девочка вставала в 4 часа утра, чтобы встретить рассвет и насладиться увиденным и услышанным.
Мариночка была очень трудолюбива, всякое дело она делала серьезно и основательно, не умела быть поверхностной, не умела не быть отличницей, с тем и поступила в университет. Она любила учиться и впоследствии стала усердной и благоговейной ученицей в школе Христа. Она не спешила говорить и была немногословна, но ее высказывания отличались глубиной мысли и здравым смыслом, и, несмотря на юный возраст, она тонко все подмечала. Во время совместной молитвы, когда Мариночке было лет 16, я услышала, как она благоговейно и непринужденно молится, и поняла, что она любит Иисуса, доверяет Ему и ведет молитвенную жизнь.
Во время учебы на третьем курсе у Марины был очень тяжелый период в жизни, что привело к нервному истощению. Об этом периоде она впоследствии так запишет в своем дневнике: «Нужно было упасть в глубокую яму и полностью разубедиться в своих силах, чтобы потом подняться на вершину горы с Богом и довериться Ему полностью».
Вдохновленная особой близостью и помощью Бога, Mариночка вместе со своим братом летом 2005 года поехала в молодежный христианский лагерь, где и заключила завет с Богом, приняв водное крещение. Через неделю она на несколько дней приехала ко мне. Какое же преображение я увидела! Это была совершенно новая Марина, будто все источники в ней открылись и били ключом, она вся светилась и сияла. Какое счастье – родиться свыше и пребывать во Христе! А Марина все рассказывала и рассказывала, что ей пришлось пережить во время болезни, как избавил ее Господь, и какое чудесное время она провела в христианском лагере.
В первый же день пребывания в лагере она завела дневник и записывала туда свои новые мысли и впечатления: «Как хорошо на душе! Такое ощущение, что Господь взял под Свое крыло и оберегает, хранит. И такая огромная уверенность, что теперь все будет хорошо. Он как бы говорит: «Ты сделала свое дело, теперь Я Сам буду строить твою жизнь, только доверься Мне». И я доверяюсь Ему. С Ним мне спокойно, и я чувствую, что бы ни случилось, Он со мной. Он ведет меня по верному пути!» «Горю огнем! Душа жаждет познания Господа. Восхищаюсь мудрыми высказываниями, с упоением слушаю Божью истину! Хочется взахлеб читать о Боге. Молюсь, чтобы Господь даровал мне на это время!»
После крещения она сделала запись: «Все было так восхитительно. Все прошло на одном дыхании. Я даже не помню, как входила в воду и как выходила из нее. Мне кажется, Сам Господь вел меня туда и обратно. И даже погода не являлась помехой. Когда мы возвращались с крещения, пошел град. И это убедило, что мы выбрали правильный путь и должны идти по нему, несмотря на препятствия».

16 августа ей исполнилось 20 лет. Она не планировала отмечать день рождения, но получила много духовных подарков, что было очень важным для нее: «Столько подарков – СМС-ок, поздравлений, пожеланий... столько внимания – очень приятно! Это – большая поддержка! Но праздники закончились. Теперь надо подумать, как доставить такую же радость другим». Вот это желание – доставлять радость другим – было определяющим в ее новой жизни со Христом.
Для меня остается непостижимым, как в этот последний год жизни Мариночка все успевала: учиться на четвертом курсе факультета иностранных языков, давать уроки английского, читать духовную литературу, изучать Библию, вести молитвенную жизнь, петь в хоре, придумывать всякие подарки и сюрпризы для своих друзей. Она была изобретательна в поддержке и ободрении других и заготовила много красивых открыток и конвертов на разные случаи, блокнотиков, чтобы заполнять духовными высказываниями, мудрыми мыслями, иллюстрировать и дарить, дарить...
Имея надежду на Иисуса, стараясь предстать перед Ним с чистым сердцем, она вела мучительную борьбу с собой, со своим «я»: «Я снова полагалась на себя. Я думала: если я обратилась к Богу, значит, со мной ничего не случится, даже если я буду не совсем верна Ему. Но Бог мне показал, как сильно я заблуждалась. У меня была сильная борьба. Я чувствовала, слышала в себе два голоса, две борющиеся стороны. Господь не оставлял меня, Он допускал, чтобы я все это чувствовала, но, в то же время, в сердце постоянно «всплывали» слова ободрения и заверения в Его любви». «Не жди, что хоть кто-то тебе должен, но ты в долгу перед всеми, и в этом свобода от своего «я»...».
Ее последние испытания касались сохранения святости субботнего дня согласно четвертой заповеди Закона Божьего. Четыре предмета за четвертый курс надо было сдавать только в субботу, а она в этот день стремилась сохранять покой, как учит Библия, и предстать пред лицо Божье вместе с Его народом. Положение казалось безнадежным, и Марина приняла решение остаться верной Богу, даже если придется быть отчисленной из института. В молитве она изложила свою нужду перед Богом, Который может совершать невозможное, положилась на Него во всем и пошла к преподавателям, чтобы объяснить, почему она не может подчиниться графику экзаменов. И Господь совершил чудо! Не нарушая четвертой заповеди о субботе, юная христианка успешно окончила четвертый курс. Последний день был самым трудным, но все завершилось благополучно. Она хотела рассказать об этом в церкви в субботу, но в пятницу ее не стало. По дороге на остановку ее ударили в висок и отобрали немногие вещи.
Она ушла утром из дома, оставив в своей комнате идеальный порядок, убрала все лишние бумаги. Только два листочка были сохранены как свидетельство того, что она была подготовленной для Неба. На одном она записала: «Я самый счастливый человек на свете, потому что в моем сердце живет Господь». На другом, еще меньшем: «Что эта жизнь? Стремление к вечности — вот смысл».
Как много Своей любви, заботы, поддержки и утешения явил Господь родителям Марины. Позже я спросила у них, что они приобрели, проходя этой долиной плача. Они ответили: «Господь научил нас смирению и терпению. Нашим утешением стали слова Псалма 72:25: «Кто мне на небе? И с Тобою ничего не хочу на земле». Для нас реальным стало Небесное Царство. Все ценности перевернулись, ценности могут быть только с Богом и у Него, а здесь, на земле все только временное, тленное».
Какое-то время летом над моим окном непрерывно звучит песнь жаворонка. Иногда он поднимается в небо так высоко, что становится невидимым, а песня все так же льется и льется и достигает земли... Так и Мариночка – песнь ее жизни продолжает звучать, и своею верою она
«и по смерти говорит еще» (Евреям 11:4).

Людмила, Брянская обл.

 

Строки из дневника Марины Карлыковой:

«Как хотелось бы быть ангелом, невидимым ангелом, чтобы Господь мог использовать меня в Своих целях, как Свое орудие. Так хочется посвятить себя (жизнь) служению людям, забывая о себе. Тому, кого любишь, можно отдать все, что у тебя есть, самое ценное. И это будет составлять истинную радость жизни. И не нужно никакой похвалы и благодарности... просто помогать, служить, жить этим. Поэтому хочу быть невидимым ангелом...».

«Нужно было упасть в глубокую яму и полностью разубедиться в своих силах, чтобы потом подняться на вершину горы с Богом и довериться Ему полностью».

«Не жди, что хоть кто-то тебе должен, но ты в долгу перед всеми, и в этом свобода от своего «я»...».